ответ:
повесть гафура гуляма о приключениях маленького мальчика, чей неугомонный характер заставляет его сталкиваться с различнейшими людьми и жизненными ситуациями. «озорника» — это детства самого гафура гуляма: как бродил он по пыльным дорогам, как ночевал под открытым небом, как жадно хватался за любое дело… но неистощимой фантазии автора и его веселой выдумке, истоки которой глубоко народны, «озорник» приобретает родство с легендарным насреддином — любимым героем узбекского фольклора. озорник гафура гуляма наделен живым воображением, в его речи звучат пословицы и поговорки, метафоры и сравнения, большинство которых окрашено юмором — ведь озорник смотрит на мир, как говорил сам автор, «сквозь хитрые стеклышки смеха! »
по повести снят одноименный советский художественный фильм режиссёра салимова. фильм создан на киностудии «узбекфильм» в 1977 году. считается одним из лучших узбекских фильмов.
ответ:
прочитав повесть а. лиханова '' последние холода'', я задумалась о том, что такое сострадание, сочувствие, дружба. в наше время люди проходят мимо чужой беды, не каждый сможет человеку в его трудной ситуации и, тем более, подружиться с ним. да, я полностью согласна с позицией автора, но нужно относится с вниманием не только к бедным людям, но и просто мимо проходящим. даже, если у тебя нет максимальной возможности человеку, тогда надо подумать, чем все-таки ты сможешь и привлечь окружающих. и тогда люди, друг другу, не станут '' чёрствыми''. в этой повести говорится о мальчике, который не прошел мимо чужой беды. он и его мама , чем смогли. главным героем повести был коля. он учился в обычной начальной школе. его папа был на фронте, а мама и бабушка делали так, чтобы коля не голодал. в это военное время условно дети делились на простых , шакалов и шпану. простые были, как коля, шакалы у всех отнимали еду, а шпана пугала простых . однако и коле пришлось встретиться с шакалом. коля сидел, ел суп в столовой, как вдруг к нему подсел желтолицый мальчишка, постарше коли и попросил доесть недоеденный суп. в следующий раз коля увидел желтолицего в тот момент, когда он стащил хлеб у маленькой девочки. шайка пацанов, которая сидела в столовой пошла разбираться с желтолицем, чтобы выяснить, зачем он стащил хлеб у маленькой девочки. между главным из шайки и желтолицем завязалась драка. желтолицый в ней победил. шайка разбежалась. через некоторое время желтолицый упал в обморок. коля позвал тетю грушу. она натерла желтолицему виски и дала горячий чай, ему стало лучше. так коля познакомился с желтолицым, его звали вадик. у вадика была младшая сестра маша. в дальнейшем коля узнал, почему они воровали и стаскивали еду у других . а потому, что маша потеряла деньги и талоны на питание, которые мама им дала перед тем, как её положили в больницу. и чтобы не волновать маму они писали в письмах, что все хорошо у них.
однажды вадик попросил у коли куртку до весны. тогда коля предложил втроем пойти к нему домой. когда они подошли к дому, вадик и марья решили подождать на улице. коля спросил у бабушки и объяснил, в какой трудной ситуации его друзья, но бабушка не разрешила взять куртку и сказала, что надо дождаться с работы маму. но коля не послушался бабушку, аккуратно стащил куртку, выбежал на улицу и дал вадику её. в тот момент подошла мама. не поняв всё этого, она пригласила в дом, бабушка всех накормила. после этого коля и его мама : гостинцы давали, в баню водили, приглашали в гости, убираться по дому. когда вадик и марья пошли в школу, им неожиданно выдали талоны на питание и талоны в баню. в день победы узнали, что их мама умерла. детей забрали в детский дом.
таким образом, я сделала для себя вывод, что нужно людям в их трудной ситуацииего друзья, но бабушка не разрешила взять куртку и сказала, что надо дождаться с работы маму. но коля не послушался бабушку, аккуратно стащил куртку, выбежал на улицу и дал вадику её. в тот момент подошла мама. не поняв всё этого, она пригласила в дом, бабушка всех накормила. после этого коля и его мама : гостинцы давали, в баню водили, приглашали в гости, убираться по дому. когда вадик и марья пошли в школу, им неожиданно выдали талоны на питание и талоны в баню. в день победы узнали, что их мама умерла. детей забрали в детский дом.
таким образом, я сделала для себя вывод, что нужно людям в их трудной ситуации.
«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.
У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.
Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.
Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.
Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».
Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.