Образ Татьяни Ларіної в романі "Євгеній Онєгін" змальований Пушкіним з великою сердечністю та теплом. Спочатку ми зустрічаємося з Татьяною — провінційною дівчиною, потім — з дамою вищого світу. Для цього образу характерні жіночість, скромність. Татьяна близька природі, простому народу, навіть назвав Пушкін свою героїню не випадково Татьяною. Він підкреслює її незвичайність: "печальна, дика, мовчазна, неначе сарна, полохлива..." Татьяна зростає самотньою, вона завжди замислена. Оточення не впливає на її формування. Вона любить слухати розповіді своєї няні, любить романи про незвичайних героїв, почуття, її душа зливається з рідною природою.
Приїзд Онєгіна перевернув життя Татьяни, він не схожий на інших, незвичайний, тому у серці героїні зароджується кохання. Щаслива і нещасна у своєму коханні, вона, звертається до книжок та природи, тому що їй ні з ким поділитися своєю таємницею. Татьяна сама стає схожою на героїнь прочитаних романів, вона все розповідає няні. Пушкін відмічає народний вплив, який і сформував характер Татьяни. Татьяна пише Онєгіну ніжного, відкритого, зворушливого листа. Її кохання зливається з поетичним зображенням природи, і все це сприймається, як саме життя. Це улюблений образ Пушкіна. Він підкреслює: "моя душа", "Татьяно, друже мій Татьяно". Ні холодна відмова Онєгіна, ні час не змогли вбити почуття Татьяни, тому що вона вихована була на народному сприйнятті природи, у важкі й радісні хвилини її душа споріднена з природою, навіть пейзажні картини Пушкін дає через сприйняття Татьяни: зима для неї — казки, ворожіння. Цим Пушкін підкреслює народність героїні. Про її мрії, сни автор говорить серйозно і в той же час розчулено. Він любить Татьяну, це єдиний образ у романі, про який Пушкін не говорить з іронією.
Оно состоит из нескольких связанных между собой эпизодов, включающих описание природы и крестьянского быта. Портретные характеристики и речь героев, составляют большую развернутую картину, которая дает возможность представить нищенское существование зависимых от господ крепостных. Создаётся вся эта атмосфера с эпитетов: "огромная лиловая туча", "длинные серые облака", "по пыльной дороге", "душный жар". И олицетворений: "туча поднималась", "облака неслись", "ракиты тревожно шевелились". Сочетания слов, рисующих быстрое наступление ненастья, также важны, так как унылые картины природы подчеркивают драматизм положения крестьян: "гроза надвигалась", "туча медленно поднималась", "неслись облака". Своеобразие данного сюжета связано и с жанром произведения - очерком, в котором описание и повествование складываются из наблюдений рассказчика, а если вспомнить, то очерком является краткое описание жизненных событий.
Говоря о композиции, можно сказать, что она линейна. Экспозиция весьма мала, практически отсутствует. Завязка же появляется, в то время как начинает портиться погода, как бы предзнаменуя автору о лесничем, с его незавидным жизненным положением.
Кульминация наступает внезапно, после окончания ливня (что вводит в заблуждение, поскольку после дождя наоборот обычно всё налаживается) - бирюк слышит глухой стук топора.
И, наконец, развязка происходит, когда Фома кричит мужику: «Убирайся к чорту с своею лошадью!». Весьма неожиданный поворот, ведь атмосфера накалилась до предела, и чувствовалось, что без хорошей драки не обойдётся. Ан, нет. Вот он простой крепостной крестьянин – добрый малый.
Оба основных персонажа, лесник - Фома Кузьмич и пойманный им мужик, находятся в равных социальных и житейских условиях. Однако у двух людей разные жизненные позиции. Но как бы ни поступил Бирюк, он в любом случае нарушает закон либо в отношении неприкосновенности частной собственности, либо в отношении человечности. Это социальный тупик, в котором любая правда оборачивается неправдой. Поэтому, нужна не жалостливость доброго барина, а нужно уничтожить правовое беззаконие, имя которому - крепостное право. Вот тема и проблема этого рассказа.
Если ответ понравился поставь лучший ответ