У творі використані символічні образи вітру, часу, вічності У творі ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Пам’ятаємо, що вона має символічне значення. Таке ж навантаження несе і образ вітру.(«Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки»). Образ вітру є символічним, адже вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани.
Символічний образ вітру ніби продовжує образ космічного польоту. І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Тому автор використовує для тог, Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати»).
Московский посол Дмитрий, который всегда отличался своей веселостью, однажды, под всеобщий смех, рассказал одну историю о своем соседе. Как-то раз этот сосед полез в пчелиное дупло за медом и погряз в меде по грудь. Двое суток он ел этот мед и звал на но никто его не слышал. Выбраться счастливый случай в виде большой медведицы, которая наткнулась на дупло с медом. Медведица потянулась за медом, как наш герой тут же схватил ее за шерсть. Перепугавшись, медведица потянула со всей силы его и вытащила из медового плена.
Повесть Н.В. Гоголя «Тарас Бульба» - историческая повесть. Она рассказывает о жизни казаков в Запорожской Сечи, об их сражениях за независимость Украины. Главный герой повести – старый казак Тарас Бульба, один из лучших воинов Сечи. Всю свою жизнь он провел в битвах и не мыслит себе другой жизни. Бульба до последней капли крови предан законам казачьей чести. Он верен своим товарищам, ценит и любит их больше своей жизни. Смысл жизни Тараса Бульбы – в служении товариществу, родине и православной вере. У героя есть два сына. Это Остап и Андрий. Оба они молоды, только вернулись с учебы. Тарас мечтал, чтобы его сыновья стали настоящими казаками, защитниками отечества. Поэтому он берет их с собой в Запорожскую Сечь. В это время по всей казачьей земле пролетела весть: на Украину идут поляки. Польские захватчики уже заняли много украинских земель и не собираются останавливаться. Узнав об этом, казаки тут же отправились на защиту своей родины. И Остап, и Андрий смело бились с врагами. Тарас гордился своими сыновьями. Он был очень рад, что из его «кровиночек» получатся отличные воины. Но мечтам героя не было суждено сбыться. Сначала он потерял своего младшего сына – Андрия. Юноша влюбился в полячку и перешел ради нее на сторону врага. Когда Тарас узнал, что его сын – предатель, горю его не было предела. Но для Бульбы предательство было самым большим преступлением. Поэтому он сам, своей рукой, наказал предателя. Бульба застрелил своего сына. Но вскоре Тарасу Бульбе пришлось потерять и своего Остапа. Его взяли в плен проклятые «ляхи». Не минуту не может об этом забыть израненный и больной Бульба. Сначала он решается добыть хоть какие-то вести о сыне. А потом пытается его. Но все напрасно. Остап погибает. Перед казнью он мужественно перенес множество пыток. Тарас, несмотря на свое горе, невольно гордился сыном. Бульба поддерживает Остапа в последнюю минуту, вселив в него мужество и веру. Тарас Бульба – несчастный человек. Он пережил настоящую трагедию. Герой потерял всех своих детей. Но Остапом он мог гордиться, потому что тот погиб как настоящий воин, казак. А вот Андрий оказался предателем. И это, как мне кажется, страшнее всего для героя. Достаточно))
У творі використані символічні образи вітру, часу, вічності У творі ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Пам’ятаємо, що вона має символічне значення. Таке ж навантаження несе і образ вітру.(«Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки»). Образ вітру є символічним, адже вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани.
Символічний образ вітру ніби продовжує образ космічного польоту. І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Тому автор використовує для тог, Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати»).
Объяснение: