Хотів би жити знов у горах...
(за творчістю Дж. Байрона)
Так написав великий англійський поет Джордж Байрон. Аристократ за походженням, що успадкував титул лорда. Закінчив аристократичну школу, Кембриджський університет. Це була дуже цікава і освічена людина. Забезпечене і спокійне життя Байрон проміняв на визвольну боротьбу грецького народу проти турецького поневолення, успадкувавши бунтівний дух своїх шотландських предків. За легендою, Байрон наказав поховати своє серце у Греції.
Такого ж бунтівного духу сповнена і його поезія "Хотів би жити знов у горах...". Поета ваблять "темні урвища і хребти", "пустка дика й хмура", "небо грозове". Він ладен проміняти вищий світ, де людина не може лишатися собою, а вимушена лукавити, брехати, пристосовуватися, на життя наодинці з природою, де виявляються кращі риси людини, відбувається випробування на міцність. Його ідеалом є орел — він не боїться сонця й літає вище за всіх птахів. Для поета — це висота духу, не обтяженого земними клопотами і наділеного "незлобним серцем".
Герасим - усердный и послушный работник: "...усердно исполнял он свою обязанность: на дворе у него никогда ни щепок не валялось, ни copy..." "...он их понимал, в точности исполнял все приказания..."
Почему не радовала городская работа , да и вообще городскаяжизнь ? Да потому что в деревне у него были друзья, работа, которая не давала ему скучать. А в городе он никого не знал, да и работа была у него легкая, по сравнению с той, которая была в деревне. Сделает Герасим свою работу в городе, бросит рабочие инструменты, ляжет на траву и лежит часами, скучает.