ПРИМЕЧАНИЕ: РАССКАЗ МОЙ! АДМИНЫ НЕ БАНЬТЕ! ПИСАЛ САМ!
Війна... Незгоди Стрілянина... Через це все проходили наші предки. Але навіщо це було? Задля чого? Невже людство так і не навчилося, що все необхідне йому дала природа? Мирне небо над головою, щаслива родина-досі від цього радіє наше око, допоки не розпочинаються війни. Все це приводить до знищення людства, а багато залишаються інвалідами, дехто й на все життя. Завдяки твору Василя Бикова "Альпійська балада" ми дізнаємося, що ще не все людство тоді або воювало або захищалося. Поміж війни ще була любов. Життя серед смерті, так! Надія в людство ще має право на існування. Але іноді й любов під час війни може бути нещасливою, коли пари розлучаються. Шпербер дає змогу поглибитися в ті страшні події, що відбувалися тоді у концтаборах, велике знущання над людством, постійні тортури-це хочеться забути, забути навіки, бо не можна терпіти такі картини. Галчинський же пише листа для своєї коханої, надіється повернутися додому. Що ж його підтримувало весь цей час? Любов і надія коханої, щоб він вернувся додому живим. Завдяки цій надії в нього була мета вижити, жити для когось. Що ж ми маємо у висновку? Навіть у війні є крихта любові своїх дружин до солдатів, які так тяжко б'ються за нашу волю...
Свет мелькал в узких окнах кареты. Через минуту глаза привыкли к темноте. Тогда доктор разглядел длинный нос и полуопущенные веки чиновника и прелестную девочку в нарядном платьице. Девочка казалась очень печальной. И, вероятно, она была бледна, но в сумраке этого нельзя было определить.
«Нет никакого сомнения, что это племянница одного из Трёх Толстяков или маленькая гостья наследника Тутти. — Доктор строил свои предположения. — Она богато одета, её везут из дворца, капитан гвардии её сопровождает — ясно, что это очень важная особа. Да, но ведь живых детей не допускают к наследнику Тутти. Каким же образом этот ангелок попал во дворец? »
Тётушка видела печальную, больную девочку в розовом нарядном платьице, которую чиновник усадил в кресло. Девочка опустила голову с растрёпанными волосами и, казалось, смотрела вниз, на свои милые ножки в атласных туфельках с золотыми розами вместо помпонов.
Он подносил кудрявую головку куклы близко к своим глазам.
«Какая удивительная кукла! Какой умный мастер её создал! Она не похожа на обыкновенную куклу. У куклы обычно голубые вытаращенные глаза, не человеческие и бессмысленные, вздёрнутый носик, губки бантиком, глупые белокурые кудряшки, точь-в-точь как у барашка. Кукла кажется счастливой по виду, но в действительности она глупа.. . А в этой кукле нет ничего кукольного. Клянусь, она может показаться девочкой, превращённой в куклу! »
Доктор Гаспар любовался своей необыкновенной пациенткой. И всё время его не покидала мысль о том, что где-то когда-то он видел это же бледное личико, серые внимательные глаза, короткие растрёпанные волосы. Особенно знакомым ему показался поворот головы и взгляд: она наклоняла голову чуть-чуть набок и смотрела на доктора снизу, внимательно, лукаво...
пишу о 2 теме
ПРИМЕЧАНИЕ: РАССКАЗ МОЙ! АДМИНЫ НЕ БАНЬТЕ! ПИСАЛ САМ!
Війна... Незгоди Стрілянина... Через це все проходили наші предки. Але навіщо це було? Задля чого? Невже людство так і не навчилося, що все необхідне йому дала природа? Мирне небо над головою, щаслива родина-досі від цього радіє наше око, допоки не розпочинаються війни. Все це приводить до знищення людства, а багато залишаються інвалідами, дехто й на все життя. Завдяки твору Василя Бикова "Альпійська балада" ми дізнаємося, що ще не все людство тоді або воювало або захищалося. Поміж війни ще була любов. Життя серед смерті, так! Надія в людство ще має право на існування. Але іноді й любов під час війни може бути нещасливою, коли пари розлучаються. Шпербер дає змогу поглибитися в ті страшні події, що відбувалися тоді у концтаборах, велике знущання над людством, постійні тортури-це хочеться забути, забути навіки, бо не можна терпіти такі картини. Галчинський же пише листа для своєї коханої, надіється повернутися додому. Що ж його підтримувало весь цей час? Любов і надія коханої, щоб він вернувся додому живим. Завдяки цій надії в нього була мета вижити, жити для когось. Що ж ми маємо у висновку? Навіть у війні є крихта любові своїх дружин до солдатів, які так тяжко б'ються за нашу волю...
Объяснение: