Землемер Глеб Гаврилович Смирнов приезжает на станцию. До усадьбы, куда он направляется, ему остаётся 30-40 вёрст. После продолжительных поисков землемер находит Клима, «здоровеннейшего мужика, угрюмого, рябого, одетого в рваную сермягу и лапти». Он соглашается доставить землемера, куда тому требуется.
Спутники долго трясутся на ветхой телеге, которую тащит жалкая лошадёнка. Темнеет. Трусливого землемера начинают одолевать сомнения: уж не разбойник ли его возница. Телега сворачивает в лес. Землемер пугается ещё сильней и начинает хвастаться невероятной силой, револьверами, и рассказывать истории о своих сражениях с бандитами.
Заехав в лес, Глеб Гаврилович просит не гнать так лошадей — его догоняют товарищи с револьверами, а вместе ехать веселее. Он делает вид, что хочет показать вознице несуществующие револьверы, и начинает рыться по карманам. Клим пугается и бросается в лес. Около двух часов Смирнов зовёт испуганного мужика, сильно замерзает и понимает, что от страха сильно «пересолил» с хвастовством.
Наконец перепуганный крестьянин возвращается. Смирнов признаётся ему в своей трусости, раскрывает обман, после чего они продолжают путь. Больше землемеру Клим опасным не кажется.
ответ:«Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відображення народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь.
Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, здавалося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обміняти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружити, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть.
Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й такі, які вище за все цінували людську гідність. А чи можна було зберегти її, якщо не маєш волі?
Однозначну відповідь на це питання дали герої твору Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною». Остап і Соломія є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя.
На початку повісті автор зображує Остапа молодим парубком. Але, незважаючи на юні літа, він був справжнім чоловіком. Герой любив свою землю: «Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». І жив би Остап на цій землі, обробляв, плекав її, матір-годувальницю, якби не панщина.
Вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю, він не міг терпіти панського свавілля, вся душа його бунтувала проти наруги над людьми. Пан позбавив Остапа коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущається з його діда. Та погнала хлопця з рідної землі погроза пана віддати в рекрути, з живого шкуру зідрати.
Не бажаючи залишитися в панському господарстві німою худобою, Остап залишає рідну домівку, хоча душа його болить і за дідом, і за Соломією. Чи міг він тоді вночі, коли прощався з коханою, передбачати, що незабаром і вона вирушить у далеку путь на пошуки волі? Звичайно, ні, тому таким великим було його здивування і радість у момент зустрічі.
Наші герої розуміли, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення своєї мети вони ладні були пройти крізь пекло.
Так і трапилось. Коли позаду лишились глибокі води Дунаю, які відділяли Остапа і Соломію від омріяної свободи, сліпа куля, випущена навмання козаком, стала на перешкоді. Весь тягар у пошуках порятунку ліг на плечі жінки. Але й хлопець на межі людських сил боровся з обставинами, тому що воля була так близько, а бажання жити таким великим. Мужність Остапа, його жага до волі вражає. Здається, що навіть голодний вовк не роздер поранену людину не тому, що злякався води, а тому, що зрозумів її почуття, бо і сам був сином волі.
Доля зглянулась над героями, не дала їм загинути у плавнях, як подарунок послала циганську родину. Та цей дарунок виявився «троянським конем». За розбій турецькі жовніри разом з циганами схопили й Остапа. В одну мить воля, шлях до якої був таким довгим і кривавим, перетворилася на примару. Та Соломія не дає розпачеві перемогти себе, вона шука б порятунку коханого. Все ж обставини виявилися сильнішими за бажання свободи і кохання. Води Дунаю поглинули Соломію і разом з нею надію Остапа на вільне, щасливе життя.
Доживав свого віку Остап переможений, але не скорений, наодинці, але не самотній, бо вірним його супутником і співрозмовником був вільний вітер. І мав герой єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні Дунаю. А вітер і досі нас закликає любити життя, цінувати волю, берегти рідну землю, бо за все це, як колись, так і тепер, платять дорогою ціною.
Объяснение: