Наши предки были знакомы с диабетом еще задолго до нашей эры. Определяли его по сладковатому привкусу мочи. Долгое время это был единственный диагностики недуга. Из-за чего же возникает этот сладковатый привкус, удалось выяснить двум любознательным ученым – Мерингу и Минковскому, удалившим собаке поджелудочную железу, после чего та и заболела сахарным диабетом. А в 1921 году еще два «кровожадных» исследователя Бантинг и Бест из печени теленка получили первую вытяжку инсулина, что и стало прорывом в лечении диабета.
Название произведения: И скучно, и грустно...
Автор: М. Лермонтов
Дата создания: 1840 год
Род: лирика
Вид: философская
Тема: рассказ о душевных переживаниях лирического героя об одиночестве и собственных желаниях.
Идея: в жизни каждого человека должны быть цели, чтобы она казалась более полноценной.
Художественные средства:
Ритор. вопросы: Любить - но кого же? В себя ли заглянешь? ЧТо страсти?
Риторические восклицания: А годы проходят - все лучшие годы! Жизнь...такая пустая и глупая шутка!
Эпитеты: лучшие годы, глупая шутка, пустая штука, сладкий недуг, холодное внимание.
Метафора: пустая и глупая шутка.
Стихотворный размер: амфибрахий.
Рифмовка: абаб (перекрестная)⇒ недуг - рассудка - вокруг - шутка.
Відповідь:
Пояснення:
Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині.
Дитячі роки проходять у селі Керелівка.
Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка.
Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва.
Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.
1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану.
Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.
Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.
Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.
Незабаром став студентом Академії мистецтв.
Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар».
25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.
В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.
У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.
5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.
31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.
Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку.
У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.
Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга.
Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.
У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.
Звільнено з заслання у 1857 р.
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга.
Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.
10 березня 1861 року Шевченко помер.