Главная страницаТолстый и тонкий Сравнительная характеристика "толстого" и "тонкого" в рассказе "Толстый и тонкий" Чехова "Толстый и тонкий". Художник С.Алимов "Толстый" и "тонкий" являются главными героями знаменитого рассказа "Толстый и тонкий" Чехова. В этой статье представлена сравнительная характеристика "толстого" и "тонкого" в рассказе "Толстый и тонкий" Чехова: описание сходств и различий героев. Смотрите: Все материалы по рассказу "Толстый и тонкий" Все материалы по творчеству Чехова Сравнительная характеристика "толстого" и "тонкого" в рассказе "Толстый и тонкий" Чехова Главными героями рассказа "Толстый и тонкий" являются два господина, два друга детства, которые не виделись много лет. Встретившись случайно на вокзале, "толстый" и "тонкий" рассказывают друг другу о себе. Что общего и в чем различия "толстого" и "тонкого"? Для начала рассмотрим их общие черты. Во-первых, оба героя, судя по всему, являются мужчинами средних лет. О семейном положении "толстого" ничего не известно, а "тонкий" господин женат и имеет сына-подростка: "...его жена, и высокий гимназист с прищуренным глазом — его сын." (о "тонком") Во-вторых, "толстый" и "тонкий" оба получили одинаковое начальное образование, так как вместе учились в гимназии: "В гимназии вместе учились!" В-третьих, "толстый" и "тонкий" оба служат чиновниками. Однако на службе у друзей все складывается по-разному. Так, "толстый" успел дослужиться до чина тайного советника, а "тонкий" носит гораздо более низкий чин - чин коллежского асессора: "Нет, милый мой, поднимай повыше,— сказал толстый.— Я уже до тайного дослужился..." "Коллежским асессором уже второй год..." Еще одним различием героев является количество орденов. У "толстого" господина есть два ордена, в у "тонкого" - один, Орден Святого Станислава (самый младший по старшинству среди государственных наград): "Две звезды имею." ("толстый" о себе) "...и Станислава имею." ("тонкий" о себе) Кроме того, очевидно, что "тонкий" господин является небогатым человеком. Судя по всему, "толстый" господин живет более богато, так как носит щегольскую одежду, обедает в ресторане, пользуется духами и т.д.: "Жалованье плохое... ну, да бог с ним! Жена уроки музыки дает, я портсигары приватно из дерева делаю." ("тонкий" о себе) "Такой же душонок и щеголь!" (о "толстом") Одно из ключевых различий "толстого" и "тонкого" заключается в их отношении к чинам и дружбе. "Тонкий" господин с особым почтением относится к людям, которые выше его по чину. "Тонкий" не скрывает своего чинопочитания даже перед своим другом детства ("толстым"): "Я, ваше превосходительство... Очень приятно-с! Друг, можно сказать, детства и вдруг вышли в такие вельможи-с! Хи-хи-с." ("тонкий" о высоком чине друга) "Толстый" господин, напротив, считает, что чины не должны влиять на старинную дружбу. Ему неприятно чинопочитание и рабское благоговение, которое показывает его друг. В конце концов "толстый" не выдерживает этого лицемерия и уходит: "Толстый хотел было возразить что-то, но на лице у тонкого было написано столько благоговения, сладости и почтительной кислоты, что тайного советника стошнило. Он отвернулся от тонкого и подал ему на прощанье руку." Это была сравнительная характеристика "толстого" и "тонкого" в рассказе "Толстый и тонкий" Чехова: описание сходств и различий героев.
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.
У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!". Вони були з'єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній "Пісні над піснями". Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в "Пісні над піснями". Колоди і дошки... вже не кедри і буки... Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська... Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "Пісні над піснями"?". Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець".
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний".
Роман пройнятий не лише символікою біблійної "Пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "Тисячі й однієї ночі", які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося...Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше". Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "Пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.
