Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі...
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався на землі.
Объяснение:
Уроки доброты герой рассказа получил от учителя французского языка Лидии Михайловны, она мальчика, который учился достойно, но голодал. А чтобы прокормить себя он играл на деньги. Она пыталась ему сначала пыталась усадить его за стол, потом послала посылку с едой, па позже решила с ним сыграть в игру на деньги, хотя понимала, чем ей это может грозить.
Лидия Михайловна, чтобы не задевать самолюбие мальчика, именно так решила ему Ей это стоило работы, но она даже после увольнения помнила о нем и прислала посылку с едой.
Все эти благородные поступки он понял только тогда, когда вырос.
Объяснение:
