Рома́н (фр. roman — «романський») — літературний формат, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Як літературний термін слово «роман» використав у XVI ст. англійський літературознавець Джордж Патенхем у праці «Мистецтво англійської поезії» (1589). Спочатку словом «роман» називали будь-які віршові твори, написані романською, а не латиною. Згодом так починають називати прозові твори зі специфічною тематикою — любовною. Про це згадує вже в XVII ст. французький дослідник П'єр-Даніель Юе і говорить, що це історії «для задоволення та повчання»
Пояснення:
Приго́дницький рома́н — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання.
Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. Одним із перших таких творів були «морські» романи Дж.-Ф. Купера й Ф.Марієтта, історико-пригодницькі О. Дюма-батька, соціально-пригодницькі Ежена Сю. Пригодницький роман має типологічні подібності з фантастичним романом та науково-фантастичним (Жуль Верн, О. Толстой), детективним і політичним (Л.-А. Буссенар, Л. Жаколіо, Ю. Семенов). Різновидом пригодницького роману можна вважати сенсаційний роман, у сюжеті якого є подія або повідомлення, що справляють сильне враження.
Одним із засновників українського пригодницького роману з елементом сенсації був Г. Лужницький, автор книг «Кімната з одним входом» 1930, «Гало, гало, напад на банк» 1935 та ін. Типовим прикладом пригодницького роману вважаються «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича.
Іноді різновидом цього жанру називають авантюрний роман. У своєму романі «Двері в день» Ґео Шкурупій поєднує елементи авантюрного, пригодницького роману та репортажу.
Сегодня у нас будет контрольная по математике, и я решил не ходить в школу. Родители рано ушли на работу, они не узнают, что я один день прогуляю; я очень устал, уже конец года, меня замучили дела! “Могу я хоть один день отдохнуть? — спрашиваю себя и тут же утвердительно отвечаю: — Конечно!” Это был божественный день. Я пересмотрел все телепередачи, объелся вареньем, собрал модель самолета, хранившегося со дня рождения. Потом сел за уроки. Неожиданно зазвонил телефон. Я взял трубку. Звонила наша классная руководительница, она спросила, почему меня не было в школе. Голосом отца я ответил, что сын болен, у него высокая температура. Анна Юрьевна забеспокоилась о моем здоровье, спросила, не надо ли чем Я поблагодарил ее за заботу и ответил, что ничего не нужно. Потом она попрощалась и спросила, с кем разговаривала? И я, не подумав, ответил: — С моим папой!
Повесть “Детство” — это автобиографическое произведение М. Горького, главный герой которой — Алеша Пешков. После того как у мальчика умер отец, он стал жить с дедом и бабушкой. В доме деда царила мрачная атмосфера, в которой и формировался характер Алеши. Хотя нужно сказать, что она почти не повлияла на мировоззрение этого героя. С первых дней в доме деда Алеша замечал, что его родственники угрюмые, жадные, самолюбивые. Мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. Также Алеше не понравились его дядья. В доме деда жил слепой мастер Григорий, он был уже старый. Часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. Они шутки ради могли обидеть мастера и спокойно смотреть, как он, превозмогая боль, смирялся с этим. Алеша был не таким. Он понимал Григория, жалел его и никогда не участвовал в этих “свинцовых мерзостях”, он не принимал таких шуток. Мальчик иногда говорил с мастером, хотя тот был не очень разговорчив. Алеша редко выходил на улицу, потому что встречал там ребят, которые только и говорили о драках в его доме и всегда находили повод посмеяться над мальчиком, из-за чего он всегда с ними дрался. А в следующий раз его уже не пускали за ворота. До того как Алеша стал жить в доме деда, он никогда не видел, чтобы детей били. Но здесь сам мальчик стал относиться к числу тех, кого за любую провинность били. Дед наказывал таким всех детей в доме. Поначалу мальчик сопротивлялся, пытался доказывать деду, что тот не прав, но вскоре смирился и с этим. После таких наказаний он несколько раз болел. Очень обижало Алешу также и то, что дед бил бабушку, когда считал, что та лезет не в свое дело. Он не раз говорил своему деду об этом, но тот злился еще больше. Среди родных у Алеши остался только один близкий ему и любимый человек — это бабушка. После смерти отца она заняла в душе Алеши его место, а когда уехала мать, она одна давала мальчику ту любовь и ласку, которую в детстве он не получал от отца и матери. Бабушка всегда рассказывала мальчику разные истории, сказки и стихи, она давала ему хорошие советы, к которым тот всегда прислушивался. Алеша был добрым мальчиком. Он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних. Мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой злой.
![\left[\begin{array}{ccc}1&2&3\\4&5&6\\7&8&9\end{array}\right]](/tpl/images/0506/6634/815cd.png)
Відповідь:
Рома́н (фр. roman — «романський») — літературний формат, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Як літературний термін слово «роман» використав у XVI ст. англійський літературознавець Джордж Патенхем у праці «Мистецтво англійської поезії» (1589). Спочатку словом «роман» називали будь-які віршові твори, написані романською, а не латиною. Згодом так починають називати прозові твори зі специфічною тематикою — любовною. Про це згадує вже в XVII ст. французький дослідник П'єр-Даніель Юе і говорить, що це історії «для задоволення та повчання»
Пояснення:
Приго́дницький рома́н — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання.
Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. Одним із перших таких творів були «морські» романи Дж.-Ф. Купера й Ф.Марієтта, історико-пригодницькі О. Дюма-батька, соціально-пригодницькі Ежена Сю. Пригодницький роман має типологічні подібності з фантастичним романом та науково-фантастичним (Жуль Верн, О. Толстой), детективним і політичним (Л.-А. Буссенар, Л. Жаколіо, Ю. Семенов). Різновидом пригодницького роману можна вважати сенсаційний роман, у сюжеті якого є подія або повідомлення, що справляють сильне враження.
Одним із засновників українського пригодницького роману з елементом сенсації був Г. Лужницький, автор книг «Кімната з одним входом» 1930, «Гало, гало, напад на банк» 1935 та ін. Типовим прикладом пригодницького роману вважаються «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича.
Іноді різновидом цього жанру називають авантюрний роман. У своєму романі «Двері в день» Ґео Шкурупій поєднує елементи авантюрного, пригодницького роману та репортажу.