Герасим Калитка — центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства — земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" — в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..."
Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє"
Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця — то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг — п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці — не дав-таки зятеві".
Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян.
Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!"
Ха́йку (яп. 俳句) — жанр традиционной японской лирической поэзии вака, известный с XIV века. В самостоятельный жанр эта поэзия, носившая тогда название хокку, выделилась в XVI веке; современное название было предложено в XIX веке поэтом Масаока Сики. Поэт, пишущий хайку, называется хайдзин (яп. 俳人). Одним из самых известных представителей жанра был и до сих пор остаётся Мацуо Басё.
Традиционное японское хайку состоит из 17 слогов, составляющих один столбец иероглифов (впрочем, уже у Басё встречаются отступления от нормы слогового состава). Особыми разделительными словами — кирэдзи (яп. 切れ字 кирэдзи, «режущее слово») — текст хайку делится в отношении 12:5 — либо на 5-м слоге, либо на 12-м. При переводе хайку на западные языки традиционно — с самого начала XX века, когда такой перевод начал происходить, — местам возможного появления кирэдзи соответствует разрыв строки и, таким образом, хайку записываются как трёхстишия. В 1970-е гг. американский переводчик хайку Хироаки Сато предложил в качестве более адекватного решения записывать переводы хайку как моностихи; вслед за ним канадский поэт и теоретик Кларенс Мацуо-Аллар заявил, что и оригинальные хайку, создаваемые на западных языках, должны быть однострочными. Крайне редко встречаются — среди переводных и оригинальных хайку — и двустрочные тексты, тяготеющие к слоговой пропорции 2:1. Что касается слогового состава хайку, то к настоящему времени и среди переводчиков хайку, и среди авторов оригинальных хайку на разных языках сторонники соблюдения 17-сложности (и/или схемы 5—7—5) остались в меньшинстве; по общему мнению большинства теоретиков, единая слоговая мера для хайку на разных языках невозможна, потому что языки значительно отличаются друг от друга средней длиной слов и, следовательно, информационной ёмкостью одинакового количества слогов. Современные хайку, написанные на европейских языках, обычно короче 17 слогов (особенно англоязычные), тогда как русские хайку могут быть даже длиннее.