ответ:смотри
Объяснение:Отличительной особенностью творчества А.И.Солженицына является тесное переплетение реалистического изображения советской действительности и философских исканий правды жизни. Поэтому практически все произведения писателя, в том числе повесть «Один день Ивана Денисовича» (некоторые литературоведы используют другое определение жанра—рассказ) и рассказ «Матрёнин двор», можно назвать социально-философскими. Такое сложное жанровое своеобразие позволяет Солженицыну не просто описать современную ему жизнь, но и осмыслить её и вынести ей приговор.
Матрёна живёт в посёлке (а по сути в деревне) Тальново, но и её жизнь не балует.
Деревня Тальново находится рядом с торфоразработками, но жителям, кроме председателя колхоза, покупать торф неИными словами, люди живут в тяжелейших условиях как в лагере, так и на воле. Изображение советских порядков у Солженицына не просто реалистическое, а резко критическое. разрешается.
Иными словами, люди живут в тяжелейших условиях как в лагере, так и на воле. Изображение советских порядков у Солженицына не просто реалистическое, а резко критическое.
На первый взгляд «Один день Ивана Денисовича» и «Матренин двор» - совершенно разные произведения. О теме повести автор сам сказал, что хотел «описать весь лагерный мир одним днем одного среднего, ничем не примечательного человека с утра до вечера» .
Тема рассказа - изображение жизни простой старой крестьянки Матрены, которая живет на «184-м километре от Москвы, по ветке, что идет к Мурому от Казани» . Но сближает повесть и рассказ то, что жизнь обоих героев чрезвычайно сложна. Выжить в таких условиях очень трудно.
Положительные герои Солженицына - зек Щ-854 и старая крестьянка - простые и внешне незаметные люди. Именно они и есть праведники, без которых, как сказал Солженицын, не стоит ни село, ни город.
Но жизнь этих людей действительно тяжела.
Объяснение:
Объяснение:
Школа закінчилася, і на час канікул мама відправила Еміля до своєї сестри, яка жила у Берліні разом з чоловіком і дочкою Поні. Також з ними жила бабуна Еміля. Мати дала Емілю 140 марок, це був місячний заробіток як перукаря. Хлопець мав передати 120 марок бабусі, а решту залишити собі на витрати та зворотну дорогу. Мати просить хлопця бути дуже обачним із грошима, й Еміль вирішує пришпилити гроші до підкладки піджака.
У потязі Еміль знайомиться із пасажирами свого купе, але досить скоро опиняється наодинці із дивним чоловіком у котелку, який назвався паном Грундайсом. Хлопець засинає, йому сняться яскраві жахіття, і він прокидається на підлозі, без грошей. Еміль не знав, що робити, тому що його мати так довго заробляла ці гроші.
Еміль вирішує спробувати повернути гроші, знайшовши пана Грундайса.
Він сходить на станції «Зоопарк», помітивши в натовпі чорний котелок. Бабуся мала чекати його на зупинці Фрідріхштрасе, але їхати до неї без грошей хлопцеві не хотілося. Поні та його тітка також чекали Еміля, але він не з’являвся. Вони не могли телефонувати його мамі, тому що у людей тоді не було телефонів.
Школяр не ризикнув звернутися до поліції по до , оскільки вдома, у Нойштадті, його застав місцевий поліцейський за розмальовуванням пам’ятника великому герцогові Карлу, і хлопець боявся, що поліція його за це заарештує. З валізою та квітами для бабусі Еміль побіг за злодієм. Вони обидва сіли на трамвай 177, де за квиток Еміля заплатив гроші якийсь пан Кестнер.
Хлопцеві пощастило познайомитися із Густавом. Еміль розповів йому свою історію, і Густав вирішив до йому. Він зібрав знайомих дітей із найближчих дворів, щоб до Емілеві стежити за злодієм і повернути гроші. Ці юні детективи розробили цілу операцію для цього. Еміль надіслав бабусі телеграму, в якій повідомив, що приїде пізніше.
Еміль і детективи простежили за злодієм Грундайсом до готелю, а наступного дня вони пішли за ним до банку, де злодій хотів обміняти викрадені банкноти на дрібніші купюри. Емілеві вдалося довести, що кошти саме його. Поліція затримує злодія та виявляє, що Грундайс брав участь у недавньому пограбуванні банку. Про вчинок Еміля навіть написали в газеті, він отримав винагороду — 1000 марок. Еміль пригостив усіх своїх нових друзів та запросив маму приїхати до міста, адже тепер вона може дозволити собі тиждень не працювати. Розповідь закінчується висновком бабусі Еміля, що «Гроші завжди потрібно пересилати поштою».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/emil-i-detektivi-skorocheno