Объяснение:
На мою думку відповідь не однозначна: важко бути і комахою і людиною. Комаха ні сказати, ні зробити щось, ні захистити себе не може. Але є і інша сторона: погано також бути через міру тихою закомплексованою людиною, яка, як комаха, також цього зробити не може.
В жорстокому суспільстві вижити зможуть тільки хитрі, лицемірні люди. Вони не дивляться на проблеми інших, не співпереживають. Вони йдуть тільки вперед, забуваючи про інших. А шляхетні й добрі, зазвичай, залишаються покірними слугами тих перших, не маючи права жити для себе. Покірність й через мірна відданість сімї зробили з Грегора Замзи комаху.
Бути людиною краще тим, що в будь-яку хвилину можна все змінити. Але, якщо ми будемо баятись змін, то так і залишимось там де ми є. Людина – не комаха, вона сама обирає як жити. У цьому одна з переваг. По-друге, завжди знайдуться однодумці, варто лише розповісти свою проблему іншим, і тобі до Не одразу, а тоді коли це буде найбільше потрібно. Це наче закон життя в суспільстві: « Якщо до ні від кого не надійшло, то ти сам маєш сили все зробити».
Багато людей можуть стверджувати, що бути справжньою людиною важче: потрібно бути особистістю, навчатись, вирішувати важливі питання, наче комахи просто існують. Я вважаю, що це не так. Комахи також мають важливі завдання, та сенс проживання на землі. У сучасному світі створено безліч благ для полегшення життя людини, але сама людина лише те і робить, що погіршує середовище для існування маленьких, нікому не помітних істот. Ф. Кафка показав на прикладі Грегора Замзи, що саме та комаха, безпорадне створіння, є морально значно кращою за людей.
Якщо замислитись над тим, що було б якби я стала комахою, то перше моє рішення було б – це тікати від усіх. Хай краще мене пам’ятають такою, якою я була людиною, ніж якою стала. Я впевнена, любов рідних до мене ніколи не згасне, але про інших я цього сказати не можу. Люди надто легко змінюють враження під впливом суспільства. Потрібно або пристосуватись до життя комахи, або померти.
Вільям Шекспір казав: «Зайва квапливість, точно так само як і повільність, веде до сумного кінця». І у людини і в комахи життя складне по-своєму. Тому допоки я людина, буду жити як потрібно. Хто знає, що буде завтра. І поки я ще можу говорити - буду висловлювати свою думку. Кажуть: «Скільки людей – стільки й думок», нехай моя думка також змусить когось замислитись і подивитись на світ іншими очима.
Герой рассказа был очень огорчен поступком Петра Владиславича. Как я поняла Ивану Васильевичу было стыдно по одной какой-либо причине:
1) Он не татарину и чувствовал себя виноватым и подавленным, из-за чего вскоре ушел в отставку.
2) Он чувствовал вину за то, что он является возлюбленным дочки Петра Владиславича, который избивал татарина.
3) Ему было стыдно из-за того, что он радовался, в то время как другой(татарин) страдал.
4) Он чувствовал стыд из-за своего высокого чина, ведь он как и отец Вареньки является влиятельным человеком.
Автор придумал имя главного героя но не имел ввиду его героическую личность. Он был представителем молодёжи, когда он искал приключения он ломал судьбы людей преступая через них. Он был искренен в своих поступках, но не мог осознать разрушительную силу. Произведение основано на том каким не надо быть, героем его считали отчасти из за иронии, так автор приподнес нам главного героя именно таким образом. В конце он рассуждает о смерти и начинает задумываться о жизни.