Спершу, розглянемо нещасного рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх рицарських фантазій та поривів до З одного боку Дон Кіхот заслуговує на співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому невинний, і отримує на горіхи). Це, постать Дон Кіхота з темного боку, але ж.. З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі... Мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було на світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим.
В обращении к таким новым мифам есть вместе с тем что-то иррациональное, поскольку оно происходит от некоего неопределенного чувства, а не от фундамента, который мог бы быть противопоставлен мышлению, ориентированному на науку. Поэтому все подобные порывы уйти из "демифологизированного" мира всегда разбиваются о стену, в образе которой противостоит им "просвещенный" разум. Однако чем безысходное они осуждены на крах, тем непредсказуемее, мощнее и опаснее они становятся. Отнюдь не только маргинальные группы поддаются сегодня широко обсуждаемому "культурному пессимизму"; речь идет, напротив, о явлении, которое возникает из глубин нашей культуры и потому является симптомом ее слабости. Встать на путь этой грозящей опасности может лишь тот, кто без предрассудков взглянет на дефицит, порождающий ее. Однако обычно позиция "за" или "против" мифа не основана ни на чем другом, как на подобном предрассудке. А именно, все еще доминирует незнание того, чем, собственно, является миф, как случилось, что его природа до сих пор вообще не объяснена. Впрочем, работы исследователей мифа не привлекли особого внимания широкой общественности. Желание же честно отнестись к мифу должно сопровождаться постижением его реальности и рациональности, в которых мифу с такой готовностью отказывают. Быть может, столь любимые сегодня эрзацрелигии, священные учения или политические доктрины являются лишь кривыми отражениями мифа, которые очень мало говорят о нем самом и должны восприниматься и пониматься скорее как синдром его вытеснения. Быть может, мифу вовсе не свойственна та иррациональность и темнота, которая одних отталкивает, а других, наоборот, притягива
З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі... Мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було на світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим.