"Інститутка" - перша українська соціально-побутова повість в Україні, написана Марком Вовчком. Головний конфлікт твору виникає між панами і кріпаками, які працюють на перших. Пани жорстоко відносяться до найманих працівників. Марія Вілінська робить літературний, не зовсім помітний жест - дає імена лише кріпакам і намагається довести, що кріпаки такі ж самі люди, як і пани.
Устина – головна героїня повісті. Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами.
Я була здивована ти, яку жорстокість дозволяє собі пані. Вона майже не побила Устину, а, коли дівчині було зле, вона звинувачувала її в тому, що вона лінива і просто не хоче працювати.
У повісті є розповідь про стару бабусю, котра також працювала на молоду панночку. Бабуся дала дітям по яблуку, а панночці було жабідно віддати. За це вона вдарила стару, а Устина встала на захист бабусі. Тут ми можемо сказати про її відважність і сміливість.
Мені подобається образ Устини. Вона, як один портрет всього кріпацтва: змучена і бідолашна. Але вона сильна, і прагне бути щасливої і робити добро іншим людям, а не лише собі.
Автор показала, що Устина, звичайна кріпачка, морально вища за свою панночку. І правда народна, звичайно, за нею. З великою переконливістю авторка доводить, що пани-кріпосники зайві на нашій землі. Панночка скалічила життя Устині, але можна припустити, що й подальша доля інститутки складеться дуже й дуже непросто.
Если бы я попал на необитаемый остров. Мне кажется, попасть на необитаемый остров мечтает почти каждый школьник. Это отличная возможность проверить свою силу духа, умение справляться с неожиданными сложностями, жить самостоятельно. Я бы хотел оказаться ненадолго на неизведанной земле, один, среди дикой природы. Уверен, что я бы смог справиться со всеми трудностями и превратить это путешествие на остров в радостное и незабываемое приключение. Если бы у меня была возможность собрать вещи на необитаемый остров заранее, то я бы подготовился как следует и собрал большой походный рюкзак. Я бы обязательно взял с собой спички, фонарик, теплые одеяла и походный коврик, перочинный нож, консервы, удочку, компас и много других предметов, с которыми на острове живется намного проще. Еще я бы захватил с собой книгу Даниеля Дефо «Приключения Робинзона Крузо»: в ней так подробно и увлекательно рассказывается о жизни на необитаемом острове. Тем не менее, скорее всего, я бы попал на необитаемый остров случайно и без необходимых вещей. В книжках это происходит именно так. Я бы не растерялся и в этом случае. В первую очередь я бы исследовал остров и нарисовал на куске древесной коры подробную карту этого места. На карте я бы обязательно отметил стороны света. Осматривая остров, я бы выбрал место для безопасного ночлега, обратил бы внимание на растения и съедобные плоды, нашел бы источник пресной воды. Затем я бы соорудил для себя небольшое жилище. Это был бы шалаш из бревен, палок и веток. Обычно на экзотических островах растут деревья с крупными листьями. Я бы использовал их вместо одеяла и подушки. Затем я бы нашел для себя подходящую еду. На острове наверняка нашлись бы вкусные плоды, ягоды, орехи. Если бы мне удалось смастерить удочку, то я наловил бы рыбы. Для того, чтобы меня как можно скорее нашли, я бы развел костер. Из книг о походах я знаю, что для высокого столба дыма лучше использовать хвойные ветки. Я бы постарался делать так, чтобы мой костер никогда не потухал. Тогда проплывающие мимо корабли заметили бы меня как можно скорее и отвезли домой. Путешествие на необитаемый остров не только дало бы мне море ярких впечатлений, но и научило бы меня быть более самостоятельным и взрослым.
"Інститутка" - перша українська соціально-побутова повість в Україні, написана Марком Вовчком. Головний конфлікт твору виникає між панами і кріпаками, які працюють на перших. Пани жорстоко відносяться до найманих працівників. Марія Вілінська робить літературний, не зовсім помітний жест - дає імена лише кріпакам і намагається довести, що кріпаки такі ж самі люди, як і пани.
Устина – головна героїня повісті. Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами.
Я була здивована ти, яку жорстокість дозволяє собі пані. Вона майже не побила Устину, а, коли дівчині було зле, вона звинувачувала її в тому, що вона лінива і просто не хоче працювати.
У повісті є розповідь про стару бабусю, котра також працювала на молоду панночку. Бабуся дала дітям по яблуку, а панночці було жабідно віддати. За це вона вдарила стару, а Устина встала на захист бабусі. Тут ми можемо сказати про її відважність і сміливість.
Мені подобається образ Устини. Вона, як один портрет всього кріпацтва: змучена і бідолашна. Але вона сильна, і прагне бути щасливої і робити добро іншим людям, а не лише собі.
Автор показала, що Устина, звичайна кріпачка, морально вища за свою панночку. І правда народна, звичайно, за нею. З великою переконливістю авторка доводить, що пани-кріпосники зайві на нашій землі. Панночка скалічила життя Устині, але можна припустити, що й подальша доля інститутки складеться дуже й дуже непросто.