Тема: людина і Доля, драматизм людського життя.
Ідея: світ такий глибокий і незбагненний, людина є лише частиною світу і не завжди може змінити сама долю; людське життя сповнене непередбачуваності й непевності.
Основна думка: засудження рабства, неприйняття будь-якого насилля над людьми
Жанр: філософська лiрика.
Художні засоби вірша «Галерник»
алегорії: море – Всесвіт
порівняння – краю батьківського мури, короновані і горді;
образи-символи: образ галери (човна) – символ людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке розчарування свiтом; галерник – людина у Всесвіті;
метафори: О святе іспанське море, криваве море; море цілує, не вбиває сум;
полісиндетон –нагромадження у фразі сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу:
Ти могло б південні води
Перлами перевершити!
Дай же, о криваве море,
Відповідь; тобі не тяжко
Це вчинити, якщо правда,
Що і води мають мову.
Твір складається з трьох частин: вступу-експозиції, де змальовано становище та портрет галерника, монологу нещасного та заключної частини, в якій йдеться про те, як наглядач обірвав монолог героя.
Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах».
Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми ігаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.
«Галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки:
1) філософська проблематика;
2) наявність героя, який утілює роздуми письменника про світ та долю, життя;
3) складність поетичного мовлення (символи, метафори, алегорії та інші засоби, що розкривають драматизм людського існування);
4) неоднозначність позиції автора.
Джерело: gordinskij2007
Людмила является княжной, младшей дочерью великого князя Владимира, царствующего в Киеве. Известно, что у Людмилы есть несколько братьев: "Но что сказал великий князь?" "В толпе могучих сыновей, С друзьями, в гриднице высокой Владимир-солнце пировал; Меньшую дочь он выдавал За князя храброго Руслана..." "А то давно пора бы мне Подумать о младой княжне..." Княжна Людмила является невестой (а затем женой) храброго князя Руслана: "И все глядят на молодых: Невеста очи опустила..." Возраст Людмилы - 17 лет: "А девушке в семнадцать лет Какая шапка не пристанет!" По словам автора, Людмила - красивая, прекрасная девушка: "Читатель, расскажу ль тебе, Куда красавица девалась?" "Что делает моя княжна, Моя прекрасная Людмила?" "Моя прекрасная Людмила, По солнцу бегая с утра..." О внешности Людмилы известно следующее: "Княжне воздушными перстами Златую косу заплела..." "Лазурный, пышный сарафан Одел Людмилы стройный стан; Покрылись кудри золотые..." "Красы, достойные небес, И обувь легкая сжимает Две ножки, чудо из чудес." "Невольно кудри золотые С лилейных плеч приподняла; Невольно волосы густые Рукой небрежной заплела..." У Людмилы приятный голос: "Нередко под вечер слыхали Ее приятный голосок..."
По словам автора, Людмила - милая, чувствительная, скромная, верная, хотя и немного ветренная девушка: "Ax, как мила моя княжна! Мне нрав ее всего дороже: Она чувствительна, скромна, Любви супружеской верна, Немножко ветрена... так что же? Еще милее тем она. Всечасно прелестию новой Умеет нас она пленить..." Сразу после свадьбы с Русланом Людмила исчезает, похищенная злодеем Черномором. Старик заточает девушку в своем дворце: "...Узнай, Руслан: твой оскорбитель Волшебник страшный Черномор, Красавиц давний похититель..." Во дворце Черномора Людмила купается в роскоши, но богатства злодея не подкупают ее. Людмила тоскует по своему возлюбленному Руслану, а также по отцу и братьям: "Увы, ни камни ожерелья, Ни сарафан, ни перлов ряд, Ни песни лести и веселья Ее души не веселят..." "...Вдали от милого, в неволе, Зачем мне жить на свете боле..." (Людмила о Руслане) "К родимым киевским полям В забвенье сердца улетает; Отца и братьев обнимает..." В конце концов Руслан Людмилу из дворца Черномора и пробуждает ее от колдовского сна: "И чудо: юная княжна, Вздохнув, открыла светлы очи!" Таков цитатный образ и характеристика Людмилы в поэме "Руслан и Людмила" А. С. Пушкина: описание внешности и характера героини в цитатах.
