У романі В. Скотта "Айвенго" виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.
Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.
Ровена — знатна Саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов'язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем'я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, "щоб вижити в цьому жорсткому світі".
Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.
Объяснение:
Рассказ ведется офицером, который видел все то, о чем описывается: «Мы стояли в местечке ***. Жизнь армейского офицера известна. Утром ученье, манеж; обед у полкового командира или в жидовском трактире; вечером пунш и карты… Мы собирались друг у друга, где, кроме своих мундиров, не видали ничего» . Но ярче всех личность Сильвио: «Опытность давала ему перед нами многие преимущества; к тому же, его обыкновенная угрюмость, крутой нрав и злой язык имели сильное влияние на молодые наши умы. Какая-то таинственность окружала его судьбу» . Автор восхищается храбростью и вольностью Сильвио, но его отношение меняется, после того как он услышал рассказ о незаконченной дуэли:
•«Он любил меня… Но после несчастного вечера мысль, что честь его была замарана и не омыта по его собственной вине, эта мысль меня не покидала и мешала мне обходиться с ним по-прежнему; мне было совестно на него глядеть» .
После того, как Сильвио рассказал о причинах, побудивших его не завершить дуэль, у автора появились «странные, противоположные чувства» . Для него этот человек так и остался загадочным, но достойным восхищения.