Каждая часть романа – отдельная история из жизни Печорина, в каждой – свои персонажи, и все они с той или иной стороны приоткрывают тайну души «героя времени», делая его живым человеком. «Она единственная женщина в мире, которую не в силах был бы обмануть» герой, та, которая поняла его «совершенно, со всеми мелкими слабостями, дурными страстями». «Моя любовь срослась с душой моей: она потемнела, но не угасла». Вера – сама любовь, принимающая человека таким, каков он есть, она искренна в своих чувствах, и может быть, такое глубокое и открытое чувство было бы изменить Печорина. Но любовь, как и дружба, требует самоотдачи, ради нее приходится жертвовать чем-то в жизни. Печорин не готов, он слишком индивидуалист.
Мотивы своих поступков и побуждений главный герой романа раскрывает во многом благодаря образам Мери и Веры, – в повести «Княжна Мери» можно детальнее рассмотреть психологический портрет Григория.
Объяснение:
Счастье — это те мгновения жизни, когда все твои мечты, стремления и ожидания вдруг сбываются. Счастье может настигнуть нас когда угодно и где угодно. Оно может проявиться в материальных ценностях, в уюте родного дома, во взаимности любимого человека. Отдельному человеку — свое личное проявление счастья, в зависимости от его жизненной ситуации. Для голодного счастьем станет кусок хлеба, для замерзшего — тепло очага, для уставшего — мягкая постель.
Однако все люди могут сойтись во мнении, что счастье — это когда ты и все дорогие и близкие тебе люди здоровы. Можно охарактеризовать счастье как гармонию между внутренним мироощущением человека и окружающей действительностью.
Счастье часто проявляется в мелочах. Например, я живу в южном городе и чувствую себя по-детски счастливой, когда выпадает большое количество снега, и он искрится, играет на солнце и поскрипывает при ходьбе. Для тех кто не видел моря, впервые побывать там — это счастье, а для кого-то счастьем становится покорение горной вершины.
Аристотель считал, что секрет счастья кроется в самореализации человека. Только тот, кто познал себя, свое предназначение и раскрыл свой потенциал может быть по-настоящему счастлив. И действительно, занятие любимым делом делает нас счастливыми.
Близкие люди, стабильность и мирное небо над головой — в этом заключается счастье. Я считаю, что у всех людей, независимо от возраста и места проживания, есть много поводов для того, чтобы быть счастливыми, потому что сама возможность жить, дышать, чувствовать — это уже счастье
Объяснение:
ТАК НОРМ
Тема: поетична розповідь про стежину в рідному краю до рідної оселі
Головна думка: «живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю»
Ідея: уславлення любові до рідної землі
Проблематика: батьківщина і чужина, людина і мала батьківщина
Жанр: пісня
Художні засоби
Епітети: «вечоровім виднокрузі», «темнім лузі», «ревний біль», «ревний жаль».
Персоніфікація: «обрій землю обніма», «стежина … пішла, не повертає, стеле…».
Метафора: «живе у серці … стежина», «нема кінця їй (стежині) та й повороту теж нема», «біля серця стеле цвіт», «дощами мита-перемита, дощами знесена у даль», «між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль»
Повтори (рефрен, приспів): «Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт».
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Дощами …»
Повтори (тавтологія): «одним одна», «нема кінця … теж нема», «мита-перемита», «ревний біль і ревний жаль».
Образи-символи: серце (джерело почуттів), стежка (любов до рідного краю), край (батьківщина), ворота (життєвий вибір), вечір (плин часу), цвіт (надія, оптимізм), дощі (сльози жалю), соняхи (дитинство, батьківське благословення).
Ліричний герой – доросла людина, котра відчуває єдність з малою батьківщиною.
Образ стежки, як любові до рідного краю та єдності людини з малою батьківщиною, є внутрішнім стрижнем ліричного твору.
Композиція.
1. Вихідний момент розвитку почуття. На схилі літ ліричний герой розмірковує про стежину до рідного дому, його наповнює трепетне почуття захоплення та незбагненності від, здавалося би на перший погляд, буденності («Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки літ»).
Розвиток почуття. Спогади про те, що настав час і він, як багато інших людей, по стежині пішов на широкий життєвий шлях далеко від рідного дому, на мить переповнюють щемом жалю і смутку («Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт»).
2. Уже з другої строфи зростають окрилені почуття про стежину, адже вона частина рідного краю («Де обрій землю обніма, Нема кінця їй»).
3. Коли доводиться бути далеко, ліричному героєві допомагає любов до рідної домівки («Кудись пішла, не повертає, Хоч біля серця стеле цвіт»).
4. Кульмінація. Щирий жаль, бо довелося покинути рідну домівку («Дощами мита-перемита, Дощами знесена у даль»)
Авторський висновок. Стежка дитинства – це той духовний орієнтир, який допомагає ходити широкими та непростими життєвими дорогами («Між круглих соняхів із літа Мій ревний біль і ревний жаль»).