Герой казки Х.К. Андерсена «Стійкий олов’яний солдатик» (1838), символ непохитної мужності й завзятості. Його доля описана коротко, але вона повна подій, хоча й неправдоподібних, але переконливих у цьому чарівному світі, де в складній єдності співіснують люди, звірі й іграшки. Він – один із двадцяти п’яти іграшкових солдатиків, «рідних братів по матері – старій олов’яній ложці», яких подарували на день народження маленькому хлопчикові. Від своїх братів Стійкий Олов’яний Солдатик. відрізнявся тим, що був одноногим (не вистачило олова), але стояв на своїй одній нозі надійно й міцно.В іграшковому світі дитячої, куди потрапили солдатики, було багато чудесного, але найбільше героя залучила паперова Танцівниця, що теж стояла на одній ніжці, – іншу вона підняла так високо, що солдатик її не побачив і вирішив, що вони з Танцівницею товариші на нещастя. Звичайно, він тільки мріяти міг, що така красуня всерйоз зверне на нього увага. Але трапилося так, що доля С.О.С. зложилася надзвичайно дивно. Він – натура, по-солдатски й, так сказати, по-оловянски проста, однак не іграшковим-іграшковій-по^-іграшковому чинн і делікатна – прожив коротеньке й дивне життя. Окремі подробиці його зіткнення із зовнішнім миром, куди він потрапив, вивалившись із вікна, фантасмагорични: чого коштує, наприклад, пацюк, що вимагав паспорт у солдатика, що пропливав на човнику з газетного паперу
Однажды во время небольшого привала крепостной Степан увидел необычную девушку и сразу понял, что это Хозяйка Медной горы. Она приказала людям уйти из ее владений и прекратить добычу драгоценных камней. Позже приказчик, которому Степан передал слова Хозяйки Медной горы, приказал выпороть Степана, затем его отвезли в сырую шахту и приковали цепями, заставив добыть как можно больше малахита. Хозяйка Медной горы ему и показывает свое богатое приданое, но Степан отказывается жениться на ней, потому что у него есть невеста, деревенская девушка Настя. Степана заставляют добывать как можно больше малахита, он получает свободу и женится на Насте, но он стал грустить и часто ходить к руднику. Вскоре Степана находят мертвым, а около него красивую, горько плакавшую, малахитовую ящерицу.
Бороться за любовь ,конечно ,необходимо.Если ты в итоге ,по-настоящему любишь , и готов пойти на все ради любви. Но иногда нам приходится отпускать свое счастье. И это может стать лучшим решением для вашей любви. Ведь иногда надо быть осторожным , и думать о других людях, принимая новые решения. Они тоже смогут пострадать из-за ваших ,неправильно принятых решений. Герои этого рассказа пострадали ,упустив свое счастье. Но , я думаю, это было самое правильное намерение. Ведь если бы они нагло гнались за любовью , и раскрыли свои чувства всем,то разрушилась бы семья Анны Алексеевны. Ведь она была замужней женщиной ,и матерью двоих детей. При этом, Алехин стал бы предателем в глазах своего друга. Мы не всегда встречаем заслуженную любовь ,но и можем быть преданы .
