Кратко:
-Пьер навещает Наташу ей в трудный для нее период.Проникается к ней чувством.
-Мистицизм числа 666.Пьер расшифровывает свое предназначение
-Пьер собирает полк из своих мужиков.Но на войну едет только наблюдателем
-Пьер перед Бородинским сражением.Ознакомление с расположением русских войск.Встреча с Андреем Болконским
-Бородинское сражение глазами Пьера.
-Ночь на дороге с солдатами.Возвращение в Москву.
-Решение остаться и убить Наполеона.
-Взятие Москвы французами.Пожар в Москве.Подвиг Пьера девочку и женщину),но Безухов попадает в плен.
Алексин внимательно исследует психологические сдвиги, происходящие в сознании Сергея нам увидеть, как мальчишеское сердце, вначале изолированное от забот внешнего мира, не сочувствовать чужому горю, вдруг приоткрывается навстречу незнакомым людям и вбирает в себя, их переживания и заботы.
Сергей решает (получив письмо), что он зайдет по указанному адресу и, приняв гордую позу, вернет письмо. Готовясь к встрече с незнакомой женщиной, покушавшейся на спокойствие Емельяновых, предполагая борьбу, уговоры. Сергей за весь день ни разу не подумал о строчках, которые были главными, и ради которых было написано письмо:
«Мне сейчас очень худо, Сережа! Хуже, чем было в тот мартовский день. Со мной случилась беда». Но, даже вспомнив, наконец, о чужой беде, Сергей решает просто сказать незнакомой Н. Емельяновой «что отца в Москве нет и все. Чтоб не ждала». Но так было только сначала.
Шурик, 14-летний парень уходит от Нины Георгиевны. Она его растила и воспитывала 14 лет. Взяла его в детском доме, усыновила, и он (после ухода Сергея Емельянова-старшего) был для нее единственно близким человеком. Страшен эгоизм Шурика.
Не випадково в центрі уваги поетів були сторінки історії, які ілюстрували героїзм різних епох. Культивування героїчного як національного імперативу переслідувало конкретну мету — сформувати нову особистість, новий тип борця за українську справу, позбавленого комплексів національної меншовартості, спроможного піднятися на боротьбу за самостійність України.
У цьому зв’язку важливо з’ясувати вплив на творчість О.Теліги центральної постаті з-поміж «вісниківців», а саме Д. Донцова, блискучого літератора та ідеолога модерного націоналізму.
Творчість самого Д. Донцова слід розглядати як протидію зневірі й апатії, що панували в середовищі інтелігенції. Втрата жаданої державності, жорсткий окупаційний прес, ставили українців у стан безвиході. Здавалося, що закони логіки й здорового глузду не здатні розв’язати жодної проблеми.
Але Д. Донцов апріорі не сприймав раціональних розв’язок. Його ідеологічна концепція наголошувала на ірреальних, подекуди містичних чинниках, які не потребували логіки і не піддавалися раціоналізмові. Глибока, фанатична віра, джерелом якої є воля, спроможна вивести загнаний у духовне й фізичне гето народ, спрямувати його енергію на боротьбу з окупантами. Ідеї Д. Донцова полонили багатьох, а коли додати його блискучий і переконливий стиль, ерудованість та інтелектуалізм, то можна сповна збагнути причини популярності Д. Донцова серед молоді.
Однак, коли Д.Донцов сформував образ нової людини — «лицаря абсурду», то це ще не було розв’язкою всіх суспільних проблем. Інакше кажучи, ситуація потребувала концептуальних моделей, які давали б чіткі відповіді на питання, що стояли перед нацією у площині духовного, політичного, економічного, життя. Саме цю місію виконала Організація Українських Націоналістів. Теоретики й ідеологи організованого націоналістичного руху адаптували духовні концепції націоналізму в практичні програми дії.