Объяснение:
Відзначаємо 25-ліття Незалежності Української Держави. З одного боку – оглядаємося на ті роки чи навіть ще далі, а з іншого – цікавимося нашим майбутнім.
На думку автора цих рядків, − та, напевно, і багатьох інших людей, − є два елементи, на які повинні звернути увагу всі, кому лежить на серці справжнє добро народу, що заселяє українські землі. Один із цих елементів – це свідомість, що ми є українці. Це видається таким самозрозумілим, що не один читач, напевно, знизає плечима і спитає: про що тут мова? Постараймося глибше над цим поміркувати.
Людина приходить на світ, одержує дар життя через своїх батька і матір. Серед мільйонів людей тільки супроти одної пари, одного чоловіка і одної жінки, наших батька і матері, у нас особливе ставлення. Коли наш Небесний Учитель нагадує нам, що маємо любити всіх людей, Він аж ніяк не заперечує одної із десяти заповідей: шануй отця і матір. Також у Євангелії читаємо, як Ісус Христос картає фарисеїв, які відмовляються належно ставитися до своїх батьків (пор. Мр. 7, 10−12).
Від слова "батьки" походить слово "батьківщина", яке має подвійне значення: те, що ми одержуємо у спадку від наших батька і матері, і наш особливий зв’язок із певним народом, – тим народом, членами котрого ми народилися. Це дуже важливе значення цього слова, бо як ми не вибирали батьків, а з Божої волі їх одержали, так і народ, що в ньому ми народилися, вибраний не нами, а Богом.
Отже, нас стосунок до народу є не принагідним, залежним від нас, а призначений нам Богом. І як з Божої волі ми маємо шанувати тих, через кого одержали дар життя, так і маємо шанувати народ, членами якого ми народилися. Уважний читач розуміє, що це означає.
Хочемо, проте, звернути увагу на один нюанс, якого, на жаль, часто недобачаємо, або на який не звертаємо уваги, або який представляємо в популістському форматі.
Чи ви колись звертали увагу на формулювання четвертої Божої заповіді, яка каже не просто "шануй батька і матір", а "шануй батька свого і матір свою". Так само і нам треба казати про всіх, з ким ми зв’язані з волі Божої, тобто про братів і сестер, синів і дочок того самого народу, що і ви.
У нашій державі зареєстровано понад двісті політичних партій. З огляду на такий реєстр можна подумати, що є понад двіст в любити Україну. Бо навіщо було створювати стільки партій, якби між ними не було різниці? Цілком інакше звучить це все, коли скажемо, що всі громадяни України повинні любити своїх співгромадянам, тобто хотіти чинити добро.
Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що бути громадянином України - означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ.
Що означає любити українців? Поясню від супротивного. Ми є свідками того, як наш великий народ на дуже багатій землі далеко не такий могутній, яким повинен бути.
Причина зрозуміла. Багато синів і дочок нашого народу, особливо тих, які посідають керівні посади і несуть більшу відповідальність від інших громадян, дбають набагато більше про власну користь і вигоду, ніж про загальне благо народу.
Разючі приклади такої поведінки – це нездатність спілкуватися, щоб зрозуміти одне одного, нездатність здійснити справжні реформи та нездатність подолати корупцію.
В одной из отдалённых губерний в имении своём Тугилове живёт отставной гвардеец Иван Петрович Берестов, давно овдовевший и никуда не выезжающий. Он занимается хозяйством и почитает себя «умнейшим человеком во всем околотке», хотя ничего не читает, кроме «Сенатских ведомостей». Соседи любят его, хотя и считают гордым. Лишь ближайший его сосед Григорий Иванович Муромский не ладит с ним. Муромский завёл у себя в имении Прилучине дом и хозяйство на английский манер, консервативный же Берестов не любит нововведений и критикует англоманию соседа.