Поява модернізму не була випадковою. Варто зазначити, що у філософії початку XX століття стали переважати песимізм, ірраціоналізм та індивідуалізм. Традиції художньої культури, побудовані на класичних зразках реалізму, коли дія відбувається в певний час, в конкретному місці, а сюжет твору є стрижнем, навколо якого обертаються всі герої і події, були зруйновані.
Новий погляд на світ, як завжди, встановили вчені. Цього разу це були філософи і психологи. Так, французький філософ, викладач університету А. Бергсон доводив, що людина може осягнути природу явищ, «життєвий порив», якщо звернеться не до розуму, а до інтуїції. Тобто для розуміння особливостей художньої творчості і пізнання більше значення мала інтуїція, а не інтелект.
в трагедиях французского классицизма утверждались благородство дворянина, его патриотический долг перед государством, военные доблести и высокие моральные качества.
иное мнение о дворянстве сложилось у Журдена, страстно мечтающего во всём походить на знатного господина. Его взгляды на знатность и благородство низменны и искажены. Он видит черты дворянина лишь в том, чтобы овладеть светскими манерами, уметь писать любовные письма и петь серенады, кланяться, роскошно одеваться, давать обеды и театрализованные представления. Таким образом создаётся комический эффект. Мольер осмеивает и обличает не только Журдена, но и всех тех представителей дворянского сословия, которые своим пристрастием к роскоши и праздности дали герою повод для столь нелепого подражания. Если в классицистских трагедиях утверждались положительные идеалы дворянской чести и долга, то Мольер обращает внимание на несоответствие реальной действительности этому идеалу. Высмеивая нелепость притязаний Журдена, комедиограф раскрывает также и подлинное лицо значительной части французской аристократии.