Автор – Гарпер Лі Рік написання – 1960 Жанр – роман Головні герої – адвокат Аттікус Фінч та його діти: тринадцятилітній син Джим та восьмилітня Джин-Луїза, від імені якої й ведеться оповідь, їх друг – Ділл, Том Робінсон – негр, якого захищає на суді Аттікус, сусід Артур Редлі, дорослі і юні жителі містечка (білі і чорні). В книзі піднято багато тем: тема освіти і виховання; тема расизму; тема людини і натовпу; тема людини і суспільства з його забобонами; тема справедливості і несправедливості…
проблеми твору соціальна нерівність; проблеми родини та виховання; проблема оточення, у якому ростуть діти; дискримінація; справедливість; толерантність, тема добра і зла, справедливості і несправедливості, тема людини і суспільства, відношення між батьками і дітьми, відношення дітей до оточуючих, віра в перемогу У творі «Убити пересмішника» висвітлюється багато моральних і суспільних проблем. Америка 30-х років ХХ століття представляла собою країну, чорношкіре населення якої було позбавлене громадянських прав. Знаючи про це, Аттікус Фінч все ж береться захищати негра, знаючи заздалегідь, що програє справу.
Суспільство — це не просто сукупність людей, які проживають, наприклад, у певній країні. Сутність суспільства, його стан виявляється у соціальній взаємодії людей. Саме вступаючи в соціальні взаємодії, кожна людина є одночасно і «продуктом» суспільства, і його «творцем». Кожен із нас упродовж свого життя засвоює окремі переконання та моделі поведінки, які існують у суспільстві (є «продуктом» суспільства), але водночас своїми щоденними діями та взаємодіями долучається до творення поточного стану суспільства, пропонуючи щось нове або відтворюючи існуюче. На нашу думку, соціальну поведінку людей визначають механізми «агентності» та «суб’єктності».
Кто может выразить счастливцев упоенье?
Как вьюга лёгкая, их окрилённый бег
Браздами ровными прорезывает снег
И, ярким облаком с земли его взвевая,
Сребристой пылию окидывает их.
Стеснилось время им в один крылатый миг.
По жизни так скользит горячность молодая,
И жить торопится, и чувствовать спешит.
Вяземский пишет о радостном упоении страстью, Пушкин в первой главе своего романа — о горьких плодах этого упоения. О пресыщении. О преждевременной старости души. А в начале первой главы Онегин летит “в пыли на почтовых”, поспешая в деревню к больному и горячо нелюбимому дяде, а не катается в санях с прелестницей. В деревне Евгения встречает не оцепеневшая зимняя природа, а цветущие поля, но ему, живому мертвецу, в том нет отрады. Мотив из «Первого снега» “перевёрнут”, обращён в свою противоположность. Как заметил Ю.М. Лотман, гедонизм «Первого снега» был открыто оспорен автором «Евгения Онегина» в IX строфе первой главы, изъятой из окончательного текста романа (Лотман Ю.М. Роман А.С. Пушкина «Евгений Онегин»