Я начал читать эту книгу потому, что захотел прочитать книгу о войне.
Эта повесть о военной жизни, Красной Армии и мальчике Ване Солнцеве, который защищал
родину вместе со взрослыми.
Мои любимые герои - Ваня Солнцев и капитан Енакиев!
Мне нравится Ваня, потому что он добрый, с большой силой воли, очень храбрый. Я очень переживал за Ваню и очень жалел его за такую судьбу. Все мальчишки думают, что война - это здорово и весело, но на самом деле это очень страшная вещь и ничуть не весёлая!
В конце книги во время битвы с немцами капитан Енакиев, окруженный фашистами, приказал по телефону нашим бойцам, чтобы они стреляли по всем без разбору, потому что только так можно было уничтожить фашистские танки. В итоге капитан Енакиев, опекун Вани, погиб вместе с остальными, а Ваню отправили в военное училище.
Эта книга очень горестная, но её надо читать!
Советую прочитать эту книгу всем.
Відповідь:
В этой книге написано о войне, красной армии и жизни детей того времени. Книге свойственны подробные описания и уточнения, которые делают её ещё более глубокой, запоминающейся и узнаваемой. События, описанные в книги, разворачиваются на белорусском Полесье, а позже книга нас перенесет в Восточную Прусию. Автор рассказывает о жизни мальчика в окружении взрослых военного времени, раскрывает его характер, мы следим за его поступками, ошибками, сопереживаем ему. Можно соглашаться или не соглашаться с мировоззрением автора по тому или другому вопросу, но остаться равнодушным, читая эту книгу, просто нельзя.
Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра.
Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркі-ший біль і найсвятіша мрія. “Доля не шкодувала йому страждань, – пише І. Я. Франко, – але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя”.
А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині
… розкуються заковані люди… … врага не буде супостата, а буде син, і буде мати… … в сім’ї вольній, новій.
Тому й не дивно, що Шевченко всією душею прагнув загибелі прогнилого кріпосницького ладу. А звідси – непохитна переконаність поета: незабаром “дні беззаконія і зла” відійдуть у минуле, стануть здобутком історії. Майбутнє уявляється поетові як чудова, квітуча нива, сповнена сонячного тепла і людського щастя. “Нехай житом-пше-ницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля”, – писав поет в передмові до “Гайдамаків”. Ідея визволення батьківщини була завжди в центрі творчості Шевченка.