Давньогрецьке мистецтво
Объяснение:
Давньогрецьке мистецтво — мистецтво Стародавньої Греції від мінойської доби (2500—1500 роки до н. е.) до елліністичного періоду (початку 1 століття н. е.). Археологічні розкопки на острові Крит, півдні Пелопоннесу та в Трої наприкінці 19 — на початку 20 століття відкрили світу грецьку цивілізацію догомерівського періоду.
це?
1.
в каком году была написана поэма? 2.
кто умер в избе? 3.
что сшивала дарья, плача от горя?
4.
куда были отведены маша и гриша, пока проходила подготовка к похоронам?
5.
в какое время дня савраска повезла прокла по снегу в последний раз?
6.
где, оставшись одна, дарья дает волю чувствам и окрестность слышит ее «глухой, сокрушительный вой»?
7.
под каким деревом дарья встречает мороза-воеводу?
8.
кто уезжает на возу во сне дарьи?
9.
когда должен был родиться ее третий ребенок?
10.
кто уронил на навсегда застывшую девушку снег?
только 10 смог
арас - заботливый ответственный отец, который гордился своими сыновьями. настоящими воинами хотел видеть тарас своих сыновей. поэтому и проводит их в запорожскую сечь, считая, что "нет лучшей науки для молодого человека". героический характер тарас проявляет не только на поле боя, но и по отношению к своим сыновьям.
тарас не чувствует никакой жалости к сыну-изменнику. без колебаний он совершает свой приговор: "я тебя породил, я тебя и убью! " тарас навсегда вычеркнул андрия из своей памяти.
с риском для жизни пробирался тарас на место казни остапа и поддерживал его в самый трудный час. бульба страдал, но гордился сыном и помнил о нём всегда.
ничего не может быть больнее для отца, чем гибель сыновей. в этом трагедия тараса. он превращается под влиянием пережитых страданий в замкнутого и мрачного человека, который мстит за гибель остапа, ведь именно старший сын был близок ему по характеру. именно им он гордится.
Археологічні розкопки на острові Крит, півдні Пелопоннесу та в Трої наприкінці 19 — на початку 20 століття відкрили світу грецьку цивілізацію догомерівського періоду. Центром її в середині 2 тисячоліття до н. е. був острів Крит, а пізніше Мікени на півдні Пелопоннесу, звідки походить і назва культури — крито-мікенська (від початку 2 тисячоліття до н. е. до приблизно 13 століття до н. е.). На Криті, де існувала рабовласницька держава, в містах Кносс, Фест та Малія дослідники відкрили залишки розкішних палаців, які являли собою мегарон — лабіринти приміщень, поєднаних між собою переходами та сходами і розташованими довкола широкого внутрішнього двору. Кімнати мали різноманітне призначення: особисті покої, святилища, сховища для продуктів, скарбниці, майстерні ремісників.
Складна система приміщень Кносського палацу передана у міфі про Мінотавра та афінського царя Тесея. За переказом, Кносський лабіринт побудував майстер Дедал. Донині не меншу цінність становлять унікальні настінні розписи палацу. Близько 1600 до н. е. критські майстри оволоділи технікою фресок — живопису по сирій штукатурці — і оздобили палац Міноса яскравими різнобарвними розписами. Стіни прикрашають пейзажі зі скелями та квітучими деревами, зображення різноманітних тварин — дельфінів, антилоп, кішок, птахів тощо. Дивовижна точність зображених фігур свідчить про високий рівень майстерності їх авторів, а також вміння розуміти природу. Окрім тваринно-рослинних сюжетів, широко відомі сцени принесення дарів, розваг (зокрема, таврокатапсії — танцю із чорним биком як втіленням Посейдона на землі). Не менш часто в Кноссі, де панував культ Богині Матері, або Матері Део (тобто Деметри), зустрічаються зображення критських дам із оголеними грудьми, зачісками, прикрашеними діадемами, руками і плечима — прикрашеними коштовностями. 1903 року у Кноссі Артур Еванс знайшов дві вотивні статуетки, нині відомі як Велика і Мала Богиня зі зміями, які, вірогідно, зображують верховну жрицю Кносського святилища Матері Део.
У зображенні фігур критські майстри керувались умовними правилами: груди і плечі подавались анфас, а обличчя та ноги — у профіль. Визначальним було й широке використання зооморфних мотивів, а також кольорове рішення — яскраві локальні червоні, сині та зелені тони викликають асоціації та споріднюють критський живопис із мистецтвом Стародавнього Єгипту. Проте в Кноссі сама манера автора більш вільна, вона не підкорюється жорстким канонам, характерним для Єгипту.
В середині 15 століття до н. е. потужне виверження вулкана на сусідньому острові Тіра (Санторіні), відоме як Мінойське виверження, знищило квітучу цивілізацію Криту. Усі міста, окрім Кносса, покинуті їх мешканцями. Саме тоді греки-ахейці захопили Крит, встановили на свою владу, таким чином поклавши кінець мінойській таласократії в Егейському морі.