События, описанные в поэме «Слово о полку Игореве», происходят в седой древности, но и до сих пор не иссяк читательский интерес к этому созданию безымянного автора. Из глубины веков он поведал нам, потомкам русских воинов, как жили, страдали, радовались наши предки, во что верили, что любили и что ненавидели. И красной нитью проходит в этом повествовании мастерски созданный автором образ Русской земли.
Древний писатель, сам очарованный красотой этих тихих речек, необозримых степей, дремучих лесов, сделал Русь одним из самых главных персонажей своего повествования. « …Стоном стонет мать-земля сырая…», Игорь со своим войском «Щит к щиту — и степь загородил».
После боя, закончившегося поражением, степь «поникла, жалости полна», облетела листва с деревьев, они печально склонили свои ветви, поблекла трава. Русская земля скорбит о поражении вместе со своими сынами.
Сама родная земля князю в побеге из половецкого плена, когда он превращается сначала в гоголя, потом в тростник, потом в сокола. К животворящим её силам обращается и плачущая Ярославна, верная жена князя. Она обращается к Днепру, пробившему даже каменные горы, чтобы он живым принес к ней её «ладу» - любимого супруга. Не будь такой от самой родной земли, не смог бы вернуться князь в Киев – такую мысль передает автор своему читателю через столетия.
Мы понимаем, как неразрывно были связаны люди и окружавшая их природа родной страны. Мы видим, насколько необъятна и прекрасна Русь; понимаем, как важно хранить, не допуская междоусобиц, её единство. И тогда Русь всегда сможет противостоять в битвах самому коварному и сильному врагу. История гласит, что так бывало, и не один раз. Но это уже тема для другого эссе.
Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе.
Найважливіше призначення книги – зберігати знання, накопичені віками, і передати їх наступним поколінням. Завдяки цьому став можливий стрімкий прогрес людства в останні століття в галузі науки. Більшість наукових відкриттів робиться на основі раніше накопиченої й систематизованої інформації, результатах дослідів з усіх куточків світу. Знання, що ми отримуємо їх із книг, дозволяють нам рухатися вперед, не витрачаючи час на відкриття того, що вже комусь відомо. Книзі ми завдячуємо тим, що й сьогодні можемо насолоджуватися шедеврами давньої літератури. Як влучно пише І. Франко:
Книги - морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Спілкування з книгою допомагає людині розвиватися та вдосконалюватися. Адже для того, щоб зрозуміти зміст, який автор прагне донести до читача, треба читати вдумливо, уважно, підключати свій власний досвід, вміти аналізувати інформацію. І якщо читачеві це вдається, то перед ним розкривається цілий світ цікавих подій, глибоких душевних переживань, інтелектуальних відкриттів.
У всі часи до книги ставилися як до святині. Колись, ще до винайдення технології друку, книги переписувалися вручну, а їхні обкладинки оздоблювалися позолотою і дорогоцінним камінням. Книгою книг по праву вважається Біблія – давня і вічна скарбниця людської мудрості на всі випадки життя, що дійшла до нас крізь непросту історію двох тисячоліть. Викладені в ній принципи життя актуальні й сьогодні.
Книга, написана багато століть назад, допомагає нам пізнати світогляд і мислення наших далеких предків, розкриваючи тим самим секрети людської сутності. Завдяки книгам ми можемо прослідкувати еволюцію світогляду людини, суспільного устрою, етичних норм. Книги зберігають всю відому історію нашого існування на Землі.
Сьогодні книга дещо втрачає свої позиції по відношенні до інших високотехнологічних засобів комунікації. Але, на мою думку, в цьому немає нічого поганого. Електронні книжки, які можна знайти в Інтернеті, значно полегшують і прискорюють доступ до потрібної людині інформації. А прихильників читання традиційних книжок завжди буде багато, адже спілкування з друкованою книгою викликає особливе відчуття, ніби спілкуєшся з живою людиною.