(1879-1932) Справжнє прiзвище - Панасенко. Народився в м. Iчнi на Чернiгiвщинi. Навчався в учительськiй семiнарiï. Працював учителем на Киïвщинi та Полтавщинi. Переслiдувався владою за революцiйну дiяльнiсть, був заарештований. У1910 роцi переïхав до Києва, працював у газетi "Рада". Брав участь у Першiй свiтовiй вiйнi. У 20-х роках завiдував дитячим будинком, працював учителем у трудовiй школi м. Києва. Прозаïк. Найбiльш вiдомi твори про дiтей i для дiтей: "Неслухняний глечик", "Циганка", "Свекор", "Басурмен", "Олив'яний перстень", "Приблуда", автобiографiчна повiсть "Мiй шлях". Упродовж кiлькох рокiв писав повiсть про життя Т. Шевченка, але завершив тiльки першу частину "В бур'янах", де розповiдається про дитинство поета. Доля дiтей в оповiданнях Степана Васильченка Степан Васильченко, письменник i учитель, любив дiтей i присвятив ïм чимало щирих i правдивих творiв, у яких подав цiлу галерею дитячих образiв. Вболiваючи за долю малечi з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати ïхнє життя одними сумними фарбами... Не слiд навмисне гасити бадьорiсть, життєздатнiсть, радiсть життя... Дiти - героï Васильченкових оповiдань - жвавi, дотепнi, сповненi енергiï, кмiтливi, допитливi. Життя бiдняцьких дiтей - безхлiбне й невеселе, вiд недоïдання вони худi, аж свiтяться, стають сумними й зажуреними, але досить ïм ласкаве слово сказати, приголубити, i вони щиро, по-дитячому втiшаються. Та це лише початок шляху, на якому ïх чекатимуть розчарування, зiткнення з соцiальною кривдою i боротьба за людську гiднiсть. Дитячий свiт маленьких героïв, немов крапля чистоï джерельноï води, вбирає в себе i вiддзеркалює променi сонця i хмари життєвi. Дiвчина Устина ("Волошки") з любов'ю збирає букет нiжних польових волошок, щоб подарувати його вчителевi. Але, довiдавшись про його аморальнiсть, штурнула квiти до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнiвом i почуттям рiшучого протесту. Устина пiде з дому, наймитуватиме, аби не бачити нiкчемних людей, якi облипли брудом. З м'яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить "старувати", тобто серйозно, по-дорослому навчати старших ("Свекор"). За зовнiшньо благополучним родинним затишком криється соцiальна кривда. Не так уже безжурно живеться батькам i старшим братам та сестрi Василька, якi зранку й до ночi важко працюють. ïхнє життя повне всiляких знегод, але вони вмiють пожартувати, посмiятися. Хлопчика життєрадiсноï вдачi, котрий любить пофантазувати i хоче збагнути запитливим дитячим розумом та серцем навколишнiй свiт, бачимо в новелi "Басурмен". Мати, сама не дуже богомiльна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсiм не ваблять поклони та нудне молiння перед iконами. У ньому пiдсвiдомо народжується протест проти Бога, його не лякає i картина "страшного суду", що висить у хатi. Небагатослiвнi, але глибою змiстом, проникненням у внутрiшнiй свiт героя, оповитi свiтлим лiричним серпанком - такi Васильченковi новели про дiтей.
Название имения Дубровского(Кистеневка) 2.Фамилия жениха Маши(Верейский) 3.Имя внебрачного сына Троекурова(Саша) 4.Что Дубровский дает Маше на прощанье?(Кольцо) 5.Любимое место Троекурова (псарня) 6. Владимир Дубровский попадает в дом Троекурова под видом(учителя французского) 7.Конфликт между Дубровским и Троекуровым разгорелся(из – за оскорбления Дубровского одним из слуг Троекурова) 8.По жанру произведение Дубровский(роман) 9.Где жил молодой Дубровский(в Петербурге) 10.В комнату с каким зверем пустили Дубровского(с медведем). 11.ФИО старшего Дубровского(Андрей Гаврилыч Дубровского) 12.Титул жениха Маши(князь)
Александр Ярославич Невский (1221 — 1263) – князь новгородский, киевский, владимирский. Был сыном переяславльского князя. В 1225 году его посвятили в воины. Родился 13 мая 1221 годав городе Переславль-Залесский. В 1228 году поселился в Новгороде, а в 1230 году стал князем новгородских земель. В 1236 году, после отъезда Ярослава стал самостоятельно защищать земли от шведов, ливонцев, литовцев. В 1239 году Александр женился на дочке Брячислава Полоцкого, Александре. В июле 1240 годасостоялась знаменитая Невская битва, когда Александр напала на шведов на Неве и победил. Когда же ливонцы взяли Псков, Тёсов, подобрались к Новгороду, Александр снова разбил врагов. После этого в своей биографии Александр Невский напал на ливонцев 5 апреля 1242 года(Ледовое побоище на Чудском озере). Князь на протяжении 6 лет отражал нападения врагов. Затем он уехал из Новгорода во Владимир. Когда умер Ярослав, Святослав, Александр Невский получил власть в Киеве. За всю свою жизнь Невский не проиграл ни одного сражения. Он был талантливым дипломатом, полководцем, смог защитить Русь от многих врагов, а также предотвратить походы монголо-татар. Александр Невский имел четырех сыновей: Василия (1245 – 1271, новгородский князь), Дмитрия (1250 – 1294, новгородский, переяславский, владимирский князь ), Андрея (1255 – 1304, костромской, владимирский, новгородский, городецкий князь), Даниила (1261 – 1303, московский князь), а также дочь Евдокию.
Справжнє прiзвище
- Панасенко. Народився в м. Iчнi на Чернiгiвщинi. Навчався в учительськiй
семiнарiï. Працював учителем на Киïвщинi та Полтавщинi. Переслiдувався
владою за революцiйну дiяльнiсть, був заарештований. У1910 роцi переïхав до
Києва, працював у газетi "Рада". Брав участь у Першiй свiтовiй вiйнi. У 20-х роках
завiдував дитячим будинком, працював учителем у трудовiй школi м. Києва.
Прозаïк. Найбiльш вiдомi твори про дiтей i для дiтей: "Неслухняний глечик",
"Циганка", "Свекор", "Басурмен", "Олив'яний перстень", "Приблуда", автобiографiчна
повiсть "Мiй шлях". Упродовж кiлькох рокiв писав повiсть про життя Т. Шевченка,
але завершив тiльки першу частину "В бур'янах", де розповiдається про дитинство
поета.
Доля дiтей в оповiданнях Степана Васильченка
Степан Васильченко, письменник i учитель, любив дiтей i присвятив ïм чимало
щирих i правдивих творiв, у яких подав цiлу галерею дитячих образiв.
Вболiваючи за долю малечi з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне
малювати ïхнє життя одними сумними фарбами... Не слiд навмисне гасити
бадьорiсть, життєздатнiсть, радiсть життя...
Дiти
- героï Васильченкових оповiдань
- жвавi, дотепнi, сповненi енергiï, кмiтливi, допитливi. Життя бiдняцьких
дiтей
- безхлiбне й невеселе, вiд недоïдання вони худi, аж свiтяться, стають
сумними й зажуреними, але досить ïм ласкаве слово сказати, приголубити, i
вони щиро, по-дитячому втiшаються. Та це лише початок шляху, на якому ïх
чекатимуть розчарування, зiткнення з соцiальною кривдою i боротьба за людську
гiднiсть. Дитячий свiт маленьких героïв, немов крапля чистоï
джерельноï води, вбирає в себе i вiддзеркалює променi сонця i хмари життєвi.
Дiвчина Устина ("Волошки") з любов'ю збирає букет нiжних польових волошок, щоб
подарувати його вчителевi. Але, довiдавшись про його аморальнiсть, штурнула квiти
до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнiвом i почуттям рiшучого протесту.
Устина пiде з дому, наймитуватиме, аби не бачити нiкчемних людей, якi облипли
брудом.
З м'яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить
"старувати", тобто серйозно, по-дорослому навчати старших ("Свекор"). За зовнiшньо
благополучним родинним затишком криється соцiальна кривда. Не так уже безжурно
живеться батькам i старшим братам та сестрi Василька, якi зранку й до ночi важко
працюють. ïхнє життя повне всiляких знегод, але вони вмiють пожартувати,
посмiятися.
Хлопчика життєрадiсноï вдачi, котрий любить пофантазувати i хоче збагнути
запитливим дитячим розумом та серцем навколишнiй свiт, бачимо в новелi "Басурмен".
Мати, сама не дуже богомiльна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсiм не
ваблять поклони та нудне молiння перед iконами. У ньому пiдсвiдомо народжується
протест проти Бога, його не лякає i картина "страшного суду", що висить у хатi.
Небагатослiвнi, але глибою змiстом, проникненням у внутрiшнiй свiт героя, оповитi
свiтлим лiричним серпанком
- такi Васильченковi новели про дiтей.
\