М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
данил1956
данил1956
19.02.2022 03:25 •  Литература

Сочинение по рассказу капитанская дочь? ?

👇
Ответ:
Meluran
Meluran
19.02.2022
В 1833–1836 гг. А. С. Пушкин написал роман «Капитанская дочка», который явился итогом исторических исканий автора, воплотившим в себе все его мысли, переживания, сомнения.Главное действующее лицо (он же рассказчик) – Петр Гринев. Это вполне заурядный человек, который волею судеб оказывается втянутым в водоворот исторических событий, в которых и раскрываются черты его характера. Петруша – молодой дворянин, уездный недоросль, получивший типичное провинциальное образования у француза, который «не был врагом бутылки» и «любил хлебнуть лишнего». Петр Андреевич с самого детства жил в обстановке чрезвычайной нравственности. А. С. Пушкин устами старого слуги Савельича раскрывает моральные устои семьи Гриневых: «Кажется, ни батюшка, ни дедушка пьяницами не бывали; о матушке и говорить нечего…» Такими словами поучает преданный слуга своего молодого барина, впервые напившегося и показавшего себя не с лучшей стороны. Отец Петруши, Андрей Петрович Гринев, старый гвардейский офицер, послал своего сына «понюхать пороху», служить в Белогорскую крепость. Перед отъездом Гринев‑старший дает наставление своему сыну: «Береги честь смолоду». И Петруша, совершая ошибки, всегда старается выполнять наказ отца. Этот наказ повсюду будет определять жизнь главного героя.Поступил он по чести и когда возвратил карточный долг, так как врожденное благородство не позволило бы ему поступать по‑другому. Присущие ему доброта и бескорыстие заставили его заячий тулуп со своего плеча какому‑то бродяге воровской наружности, оказавшемуся позже Емельяном Пугачевым.Жизнь Гринева в крепости также была отмечена влиянием воспитания Петруши. Во время бунта он не признал Пугачева, не изменил присяге, данной императрице. Выбирая между смертью и изменой присяге, он предпочитает первое. И лишь память Пугачева о заячьем тулупе и стакане вина ему жизнь. Находясь затем постоянно около Пугачева, Гринев никогда не забывает о том, что он дворянин, офицер, и никогда не переступает через свою честь. Пугачев оценил эти качества в Гриневе, он полностью доверяет своему другу‑дворянину. И Гринев в свою очередь смог увидеть положительные качества в вожде антидворянского восстания: честность, благородство, мужество, ум. И именно поэтому, когда в беде оказалась его возлюбленная Маша Миронова, он, не изменяя в то же время присяге, просит у Пугачева.Противопоставлен Гриневу Алексей Иванович Швабрин. Он столичный человек, дворянин, офицер гвардии, светски блестящий, но поверхностно образованный. В нем чтение сентиментальных романов и трудов французских просветителей воспитало лишь беспринципность и показной патриотизм. Сосланный, очевидно, за дуэль, не имея никаких шансов на возвращение в Петербург, он примыкает к восстанию, видя в нем лишь возможность перемен и повышения по службе, а главное – сохранение жизни. Швабрин презирает народ, ненавидит и боится Пугачева. Все его помыслы и действия лишь о нем самом; он эгоист. Когда все защищают крепость и, уступив в сражении, отказываются признать в Пугачеве императора, он с готовностью переходит на его сторону. Его подлость и низость проявляются и в отношениях с Машей Мироновой и с Гриневым. Швабрин не смог покорить сердце Марьи Ивановны и, став комендантом, пытался силой заставить ее выйти за него замуж. Не имея другой возможности отомстить Гриневу, Швабрин опускается до такой низости, что при допросе клевещет на Гринева.Итак, в романе выведены два противоположных образа молодых дворян, офицеров: с одной стороны, честный, благородный Петруша Гринев, а с другой – низкий, подлый трус Швабрин. В образах этих людей А. С. Пушкин показал, что дворяне – это не только «цвет нации», и среди них встречаются негодяи
4,7(45 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
alixegp073ii
alixegp073ii
19.02.2022

Останнім часом дуже гостро постає питання про відповідальність кожної людини за результати своєї праці. Праці в найширшому смислі слова. Численні безвідповідальні експерименти над природою призвели до екологічної катастрофи.

Результати непродуманих соціальних експериментів ми постійно відчуваємо на собі. Про один біосоціальний експеримент мова йде в повісті М. Булгакова „Собаче серце”. Суто наукова цікавість професора Преображенського, який пересадив собаці гіпофіз людини, призводить до появи на світ незвичайної істоти — Поліграфа Поліграфовича Шарикова. А масштабний експеримент, здійснений на цей час у країні, несподівано показує, що нове суспільство — це якраз те, що треба таким монстрам, як Шариков!

Шариков, який поєднує в собі минуле бродячої собаки і безпутного п’яниці, народжується з одним почуттям — ненавистю до тих, хто його кривдив. І почуття це якось відразу потрапляє в загальний тон класової ненависті пролетаріату до буржуазії (Шариков читає листування Маркса з Каутським), ненависті бідних до багатих (розподіл квартир силами домового комітету), ненависті неосвічених до інтелігенції. Виходить, що весь новий світ побудований на ненависті до старого. Адже для ненависті багато не треба. Шариков, чиїм першим словом була назва магазину, де його обварили окропом, дуже швидко вчиться пити горілку, поводжується по-хамському з обслугою, перетворює своє неуцтво в зброю проти освіченості. У нього навіть є духовний наставник — голова домкому Швондер.

Шариков підходить Швондеру — у нього низьке соціальне походження і пуста свідомість. І кар’єра Шарикова воістину надзвичайна — від бродячого собаки до уповноваженого по знищенню бродячих котів і собак. Ну, коти ще зрозуміло — пережиток минулого. Але собак за що? І отут виявляється одна з основних рис Шарикова: він зовсім невдячний. Навпаки, він мститься тим, хто знає його минуле. Він знищує подібних до себе, щоб довести свою відмінність від них, самоутвердитися. Бажання піднятися за рахунок інших, а не ціною власних зусиль характерно для представників так званого нового світу. Швондер, який надихає Шарикова на подвиги (наприклад, на завоювання квартири Преображенського ще не розуміє, що наступною жертвою буде він сам.

Коли Шариков був собакою, він викликав співчуття. Зовсім незаслужені образи і нестатки супроводжували його життя. Можливо, вони надають право Шарикову і йому подібним на помсту? Адже щось зробило їх такими озлобленими і жорстокими? Хіба Преображенський, який під час голоду і розрухи жив у п’ятьох кімнатах і щодня обідав шикарно, думає про голодних жебраків і соціальну справедливість?

Але вся біда в тому, що і шарикови не думають про соціальну справедливість. Вони думають тільки про себе. Справедливість у їхньому розумінні — це користуватися тими благами, якими раніше користувалися інші. Про те, щоб створити що-небудь для усіх, мова взагалі не йде. Про це і говорить професор Преображенський: „Розруха — у головах”. Кожний перестає робити справу, а займається тільки боротьбою, уриває шматок. Чому після революції треба ходити в калошах по килимах і красти капелюхи в передніх? Люди самі творять розруху і шариковщину. У новому суспільстві до влади приходять раби, які ні в чому не змінили свою рабську сутність. Тільки замість догідливості і покірності до можновладців у них з’являється та ж холуйська жорстокість до залежних від них людей і таких же, як вони. Владу шарикови одержали раніше культури, освіти, і результати цієї помилки жахливі.

У повісті Булгакова професор Преображенський сам виправляє свою помилку. У житті зробити це набагато складніше. Прекрасний собака Шарик не пам’ятає, що був уповноваженим Шариковим і знищував бродячих собак. Дійсні шарикови такого не забувають. Раз отримавши владу, вони добровільно не віддадуть її. Тому соціальні експерименти, на хвилі яких піднімаються шарикови, небезпечніші за всі інші експерименти. І тому нові Преображенські повинні добре уявляти собі, що саме вийде з їхніх відкриттів, до чого призведе їхня байдужість. У житті за помилки треба платити занадто велику ціну. Адже навіть зворотне перевтілення Шарика не знімає проблему в цілому: як змінити світ, де усі шляхи відкриті шариковим і швондерам.

Объяснение:

4,5(17 оценок)
Ответ:
Русалина21
Русалина21
19.02.2022

Відповідь:

Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.

Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.

4,7(93 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Литература
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ