Объяснение:
Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
“Життя без любові не життя, а існування за творами “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма”
Багато людей замислюються про філософський аспект кохання та його вплив на життя людини. Серед письменників, які завжди є творчими людьми, тема кохання піднімається ще частіше, зазвичай це відбувається в їхніх творах. Не чужа ця тема була і для українських письменників, зокрема, для Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка. У своїх творах “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Маруся” та “Конотопська відьма” автори розглядали питання кохання, як одну з найголовніших. Згідно зі змістом цих творів цілком можна прийти
до висновку, що без кохання життя ніяк не можна назвати повноцінним, оскільки воно є лише існуванням.
Якщо розглядати лише зміст, дуже схожими є п’єса “Наталка Полтавка” та повість “Маруся”. Там дві молоді дівчини були позбавлені можливості бути разом зі своїми улюбленими хлопцями з тієї причини, що матеріальні обставини розлучали їх. На прикладі двох цих дівчат автори прекрасно показують, що їх життя без коханих перетворилося на справжнє пекло – ніщо не могло їх втішити. Ніяк не можна називати це життям, це є справжнісіньким існуванням, якого ні одній людині побажати не можна. І якщо Наталка
таки стала щасливою разом зі своїм Петром, то Маруся так і не дочекалася Василя і померла від туги. Хіба це можна називати життям? Дещо складніше описане питання кохання у творах “Конотопська відьма” та “Енеїда”. Як мені здалося, в “Конотопській відьмі” герої були більшою мірою зосереджені на другорядних речах, в їх існуванні місця любові було дуже мало. Більш того, в деяких випадках те, що прийнято називати коханням, було замінено для них чарами Явдохи Зубихи. Все це в остаточному підсумку ні до чого доброго не призвело – практично всі герої цього твору залишилися ні з чим. В “Енеїді” питання кохання досліджено мало, але, на мою думку, там по-справжньому ніхто нікого не любив, а значить, і існування героїв цього твору мало небагато спільного зі справжнім і повноцінним життям.
Автори всіх вищезазначених творів добре розуміли життя і віддавали собі звіт в тому, що без любові час людини на Землі – це не життя, а існування. Я можу повністю погодитися з цією тезою. Крім того, необхідно відзначити, що, незважаючи велику кількість питань, порушених у творах, питанню кохання відведено важливе місце, не помітити це неможливо.
отметь лучшим!
Відповідь:
Это история мальчика, оставшегося сиротой и живущего у своей бабушки. Его мама утонула, переправляясь через реку на лодке с другими сельчанами. Упавшие в воду ягоды красной земляники тесно переплелись в воображении мальчика с образом красной крови.
Мальчик живет обычной жизнью сорванца, не думая о и активно общается с соседскими ребятишками. Вечно голодные и дерущиеся из-за всяких пустяков, задиристые дети худо-бедно живут с родителями. Их отец иногда буянит, часто пьет, но эти моменты семейной простой идиллии с общим поеданием вкусностей и грустным песнопением главный герой воспринимает как нечто удивительное, что вызывает в нем сильнейшую тоску. Лишенный подобного "счастья", он жадно черпает это в соседской семье.
В своем одиночестве мальчик тянется к соседским детям, и эта тяга оборачивается против него. Однажды бабушка отправляет его за земляникой в лес. Ягоду она предлагает продать и на вырученные деньги купить ему пряник, да не простой, а в виде коня с розовой гривой. Деревенский сирота не избалован разнообразными сладостями, этот конь видится ему как что-то сказочное, некое счастье, которое можно убрать за пазуху или поделиться с другими. И вроде бы удачно все началось, ягода собрана наполовину, но соседские ребятишки посмеялись над ним, назвав его трусом. И все потому, что он слушается бабушку, а они свободны ходить куда угодно, и делать, что хотят. В негодовании отдав им собранные ягоды мальчик понимает, что бабушке ничего не остается, а день уже на исходе. И тогда по совету все тех же друзей он набивает туесок травкой, прикрыв сверху горстью ягод.
Надеясь, что обман не заметят, в глубине души ребенок осознает всю неприглядность собственного поступка, его гложет не столько страх перед наказанием, сколько боль, которую причинит его поступок бабушке. Он вспоминает день смерти мамы, эти растекающиеся по воде красные ягоды и убивающуюся от горя на берегу бабушку. А друзья еще советуют, чтоб он спрятался, тогда бабушка подумает, что и он утонул. И не станет на него сердиться.
Позднее возвращение домой только откладывает его тоску до утра. А утром получив сполна все бабушкино негодование, мальчик совестливо умолял ее, что никогда больше так не поступит. Закрыв глаза, ожидал он ее наказания. Но бабушка только отдала ему пряник в виде коня с розовой гривой. Годы пройдут, но любовь к бабушке в сердце героя останется навсегда.
Пояснення:
