В пьесе есть множество указаний, что действие происходит как раз в одной из южных губерний, скорее всего малороссийской. Сушеную вишню, по словам Фирса, в прежние времена «возами отправляли в Москву и в Харьков» . То есть, скорее всего, в ближайшую из столиц и в ближайший крупный город. Лопахин вот тоже шастает по делам в Харьков и обратно – надо полагать, не на другой конец страны. Но в самом начале Лопахин спрашивает у Дуняши: "Который час? "Та отвечает, что светает, два часа. В мае светает во втором часу как раз на широте Петербурга, а никак не на Украине. И наконец, «еврейский оркестрик» , который играет в конце пьесы, мог случиться только в черте оседлости, то есть опять же в Малороссии. Сама Харьковская губерния, правда, находилась за пределами черты оседлости, так что скорее всего место действия – соседняя Полтавская, Черниговская или Екатеринославская.
Правда, есть в пьесе несколько странных моментов, указывающих на то, что действие происходит чуть ли не под Петербургом или Вологдой. Вот, например, в самом начале:
Айвенго- справжній лицар. В ньому поєднались всі найкращі риси: хоробрість,мужність,справедливість,патріотизм,відстоювання честі,захищати нещасних.Він має добре та щире серце,яке ніколи не покине милосердність. Звичайно, як і кожен лицар він мав даму серця,яку завжди захищав і поклонявся їй. Він не покинув у біді дівчину,яка кохала його і за це кохання мало не померла на кострі,але Айвенго,котрий був врятований нею,коли мало не помер,врятував Ребеку.Хоча не міг відповісти їй взаємним почуттям.Можна сказати,що він був ідеальним,не дивлячись на те,що є приказка:"Ідеальних людей не буває".Прикладом цього парубка можна зламати цей стереотип,адже не дарма про нього було написано безліч книг,знято багато фільмів.Ми не впевнені,що дійсно існував такий лицар,але ж був прототип,дуже схожий на нього і можливо,навіть,не один.
ІБуло колись — в УкраїніРевіли гармати;Було колись — запорожціВміли пановати.Пановали, добувалиІ славу, і волю;Минулося — осталисяМогили на полі.Високії ті могили,Де лягло спочитиКозацькеє біле тіло,В китайку повите.Високії ті могилиЧорніють, як гори,Та про волю нишком в поліЗ вітрами говорять.Свідок слави дідівщиниЗ вітром розмовляє,А внук косу несе в росу,За ними співає. Було колись — в УкраїніЛихо танцьовало,Журба в шинку мед-горілкуПоставцем кружала.Було колись добре житиНа тій Україні...А згадаймо! Може, серцеХоч трохи спочине. /123/
В мае светает во втором часу как раз на широте Петербурга, а никак не на Украине.
И наконец, «еврейский оркестрик» , который играет в конце пьесы, мог случиться только в черте оседлости, то есть опять же в Малороссии. Сама Харьковская губерния, правда, находилась за пределами черты оседлости, так что скорее всего место действия – соседняя Полтавская, Черниговская или Екатеринославская.
Правда, есть в пьесе несколько странных моментов, указывающих на то, что действие происходит чуть ли не под Петербургом или Вологдой. Вот, например, в самом начале: