У апавяданні В. Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну». Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці. Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку». Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак. З усіх дзяцей мне падабаецца Сцяпан. Толькі ён зразумеў сваю памылку і вярнуўся да маці. Ён не прымае жорсткасці і абыякавасці іншых дзяцей. Яму сорамна перад бацькам, што не спраўдзіў яго надзеі і з'ехаў у горад. Сцяпан — адзіны чалавек, якога і можна назваць сапраўдным сынам, а астатнія дзеці ўжо «страцілі святое штосьці», «ачарсцвелі душою».
А После того, как Левша показал государю подкованную блоху, тот очень обрадовался. Государь сразу приказал помыть и отправить в Англию, и подарить блоху. После приезда его отправили в гостиницу, там ему стало скучно, он позвал служащего и показал себе на рот, он проводил его в столовую. Там он вновь стал пить много вина, за обедом англичане пригласили его остаться у них, они бы дали ему образование, но он не дал согласия. Левша очень понравился англичанам, они его оставили у себя в стране, они оценили его и талант, а курьера отправили назад. Левшу водили на экскурсии по фабрикам, изготавливающим металл, по мыльно-пильным заводам. Левше нравилось то, что каждый из работников был постоянно сытым, одет в специальную одежду и у каждого есть обувь, у каждого есть какое-то образование. Осматривая продукцию завода, он смотрел не на новые ружья, а наблюдал за тем, в каком состоянии хранятся старые. Посмотрев на все, Левша заскучал и попросился домой. Никак его не могли уговорить остаться, его отправили на корабле домой. Всю дорогу домой он сидел на палубе и смотрел в сторону отчизны. На горе Левше на корабле оказался человек, умевший говорить по-нашему. Они с ним стали пить, заключили спор, кто больше выпьет и расскажет тайну. От того что два мужика много выпили им в воде стал казаться черт, из-за этого их заперли. Так их и привезли на Родину. По приезду того человека отправили в хорошую больницу, а Левшу оставили в квартале, его раздели и обокрали. Его хотели отправить в больницу, но без документов его нигде не принимали. Тем временем у себя дома проснулся тот мужик, с которым Левша пил. Он его быстро нашел в больнице, Левша сказал ему, что хочет кое-что сказать государю. При смерти он сказал, чтобы передали государю, чтобы не чистили ружья кирпичом, от этого они не будут стрелять.
Ну вообще, если учитель добрый, то в пользу ученика должна стоять четверка.