Роман «Євгеній Онєгін» відрізняється розмаїтістю сцен і картин громадського життя, сільського й міського побуту. Але в цій «енциклопедії російського життя» помітне місце зайняли також опису природи, які з'являються на сторінках роману те у вигляді окремих штрихів і порівнянь, то у вигляді розгорнутих картин. Докладно описувати рідну природу поет починає тільки із четвертого розділу, у якій перед нами поступово розкривається поетична душа Тетяни. Здається, що автор через сприйняття природи намагається розкрити характер героїв. Тетяні Ларіної властив особливе сприйняття миру, любові, життя через природу. І недарма адже Пушкін говорить:
Тетяна (російська душою, Сама не знаючи чому)
З її холодною красою
Любила росіянку зиму
Чому із всіх пір року Олександр Сергійович вибрав саме зиму, можна догадатися. Адже перше, що завжди відзначали іноземці, що жили в Росії, це довгу зиму (подібної немає в Європі), російські холоди й сніги. Це для нашої країни, можна сказати, характерна пора року. А от над нашим летом (не на Нижній Волзі, звичайно) романіст посміюється:
Але наше північне літо,
Карикатура південних зим,
Мигне й немає...
Розповідаючи про Тетяну, про своєму «милому ідеалі», творець роману дає, образно виражаючись, соковиті, вільні описи. Зате непоетичний Онєгін часом викликає в нього легке глузування своїм відношенням до природи. Навіть порівняння, які вживає Євгеній, говорять, наскільки він байдужий до її крас. Так, у розмові з Ленским він порівнює Ольгу з місяцем:
Кругла, червона особою ока,
Як цей дурний місяць
На цьому дурному небокраї
Тетяна в п'ятому розділі теж рівняється з місяцем, але зовсім по-іншому: «И, ранкового місяця блідни...» Для Онєгіна характерно те саме стан, багато в чому награне, - у блискучому Петербурзі «дорівнює він позіхав серед модних і стародавніх зал». Так само нудно йому й у маєтку, хоча «село, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок». Сам Олександр Сергійович Пушкін, творець роману у віршах, дуже любив природу, особливо осінь: «Уж небо восени дихало...» Опису природи в добутку нерозривно пов'язані з життям народу, підкреслюється єдність селянського побуту й природи
Пушкін їдко протиставляє своє «низьке» опис полів і лісів тому, як інші поети описують природу «розкішним складом» у романтичному стилі. Але саме ці картини «низької природи» дивно глибоко западають у душу: «Зима!.. Селянин, тріумфуючи...»
Стиль і мова описів А. С. Пушкіна постійно міняються залежно від того, які мети він ставить. Великий художник слова у своїх описах дуже різноманітний. Так, у сценах сну Тетяни, така ж романтичного, як і любов цієї дівчини до свого героя, і природа стає таємничої, загадкової:
Перед ними ліс; недвижні сосни
У своїй нахмуреній вроді;
Обтяжені їхні галузі всі
Жмутами снігу; крізь вершини
Осик, беріз і липнув нагих
Сіяє промінь світил нічних;
Дороги немає; кущі, стромовини
Заметіллю всі занесені,
Глибоко в сніг занурені
Дуже багато чудових віршів можна було б процитувати. Прекрасні пушкінські описи зими й осіни. Але мені хочеться нагадати не менш чудесний опис весни, яким починається сьома глава: Гнані весняними променями, З околишніх гір уже снігу Втекли мутними струмками На потоплені луги. Посмішкою ясною природа Крізь сон зустрічає ранок року; Синіючи блищать небеса. Ще прозорі ліси Начебто пухом зеленіють. Бджола за даниною польовий Летить із -келії воскової... А як описане місце, де поховане Ленский, «поет, замислений мрійник», убитий приятельською рукою! Воно разючим образом відбиває те, яким бачив мир цей юнак:
Є місце: уліво від селенья,
Де жив вихованець вдохновенья,
Дві сосни коріннями срослись;
Під ними струмки звилися
Струмка соседственной долини.
Там орач любить відпочивати,
И жниці у хвилі занурювати
Приходять дзвінкі глечики;
Там у струмка в тіні густий
Поставлений пам'ятник простій.
Описуючи природу А. С. Пушкін бачить її очами своїх героїв - те меланхоличного Онєгіна, те романтичного Ленского, те чутливої Тетяни. Природа допомагає Пушкіну краще розкрити образи героїв
Действие замечательной повести Н.В.Гоголя "Коляска" разворачивается в городке Б. Характерная черта городка - невообразимая скука, тоска и тишина. И только с прибытием кавалерийского полка все изменилось: "улицы запестрели, оживились, словом, приняли совершенно другой вид". Офицеры оживили общество, кроме того, в городке появился генерал. Званные обеды, которые он часто устраивал, собирали огромнейшее количество народа. Как правило, общество состояло из мужчин: "офицеров и некоторых окружных помещиков". Из помещиков наиболее известен был Пифагор Пифагорович Чертокуцкий. Когда-то он служил в одном из кавалерийских полков, но затем вышел в отставку по известной причине - "то ли он дал кому-то оплеуху, или ему дали ее". Уже, будучи в отставке, он бывал на всех праздниках, ярмарках; "всегда пронюхивал носом, где стоял кавалерийский полк" и "приезжал видеться с господами офицерами".
Однажды генерал устроил званный обед. Приехало несколько помещиков, офицеров, и среди прочих - Чертокуцкий. Обед был очень пышный. После обеда гости встали "с приятной тяжестью в желудках", а генерал решил показать гостям свою покупку: гнедую кобылу. Кобыла действительно была прекрасна. Гости искренне восхищались красотой лошади, а Чертокуцкий поинтересовался: есть ли у генерала соответствующий экипаж для подобной лошади? Как оказалась, подходящего экипажа у генерала не было, тогда Чертокуцкий предложил ему свою коляску, удобную, вместительную и красивую. Рассчитывая выгодно организовать продажу коляски, Чертокуцкий пригласил генерала и офицеров не следующий день "отобедать и осмотреть коляску".
Обед в доме генерала затянулся до вечера: было много пунша, было много историй и выдумок. Когда решили разъезжаться, шел третий час ночи. Явившись домой, Чертокуцкий мигом повалился на широкую супружескую кровать рядом со своей красивой женой, и тот час же уснул. Супруга его проснулась в полдень, и, вспомнив, что Чертокуцкий приехал под утро, будить его не стала. Она вышла в сад и стала рассеянно глядеть на большую дорогу. "Безлюдную пустынность" неожиданно нарушило несколько экипажей, которые направлялись к дому Чертокуцкого. Одна из колясочек принадлежала генералу. Хозяйка дома в ужасе вскочила и побежала в дом будить супруга. Чертокуцкий спросонья не мог понять, в чем дело "вскочил в одной рубашке". Из создававшегося положения был один выход - спрятаться самому, а слугам сказать, чтобы они объявили гостям о том, что "барина нет дома". Чертокуцкий побежал прятаться в экипажный сарай, но потом передумал, и влез в колясочку. Оказавшись в коляске, он закрыл за собой дверцы и "для большей безопасности" закрылся фартуком.
Между тем экипажи подъехали к дому. Известие о том, что "барин уехал на весь день" вызвало негодование со стороны гостей. Однако потом решено было осмотреть коляску и без хозяина. Позвали конюха, объяснили ему, что хотят посмотреть, и он быстренько выкатил коляску из сарая.
В коляске не было ничего особенного. Она была "самая обыкновенная", "самая неказистая". Но больше всего генерала и офицеров удивило другое…. Когда они открыли коляску, надеясь внутри увидеть "что-нибудь особенное", их взорам предстал Чертокуцкий, "сидящий в халате и согнувшийся необыкновенным образом". Увидев его, генерал тут же захлопнул дверцы и уехал вместе с офицерами.
Так завершается повесть Н.В.Гоголя "Коляска".
Объяснение: