Перше слово людини – мама. Кожна дитина у світі хоча б раз на день говорить це слово. Його розуміють у всіх країнах, і навіть звучить воно майже однаково у більшості мов. Скільки творів та віршів, поем та романів присвячено любові до матері. Саме слово мама ніби вміщує щось таке ніжне і тепле. І одразу в уяві з’являється її тендітний та ніжний образ.Що може біти ріднішим за матусині руки? Коли тобі сумно вони зігрівають тебе обіймами. Що може бути ласкавішим за матусині очі? Вони осяюють світ навколо тебе. Немає нічого щасливішого, ніж мить коли матуся посміхається. І навіть коли вона сердиться - ближчої людини не існує.Матері дають нам життя. Вони плекають нас з першої миті нашого існування. І ніхто не розуміє нас краще за маму. Вона завжди поряд, завжди до Вона готує найкращі страви і дає наймудріші поради. Вона пишається нашими досягненнями і хвилюється, коли нас немає вдома. Вона любить нас понад усе і навіть більше.Мама вчить нас найголовнішим людським якостям – доброті, чесності, порядності та людяності. Вона відкриває для нас життєвий шлях, допомагає на заблукати на ньому. Тому потрібно зробити все для того, щоб вона завжди могла нами пишатися і якнайменше журилась через наші невдачі.Для мене немає ближчої людини за мою матусю. Вона мій друг, соратник та однодумець, мій промінь сонця, моя наснага. Моя мама – найкраща в світі!
Во второй главе повести «Капитанская дочка» происходит первая наша встреча с Пугачевым. Петр Гринев встречается с ним, впрочем, тоже впервые. Глава называется «Вожатый» . Петруша Гринев следует вместе с Савельичем к месту службы, но попадает в буран и сбивается с пути. Встретившийся им мужик (никто и не догадывается еще, что это Пугачев! ) выводит путников к постоялому двору. Отсюда и название главы, в центре которой вожатый, проводник, встреча с которым сыграет судьбоносное значение в жизни дворянского сына Гринева. В награду мужик получает заячий тулупчик. Это прямой смысл главы, но идейную ее структуру определяет символический смысл. Пугачев не раз еще Петра Гринева из безвыходных для него ситуаций. Стоит вспомнить хотя бы публичный отказ Петруши от целования руки самозванца. «Его благородие, знать, одурел от радости. Подымите его! » — разряжает обстановку Пугачев. Посаженный отец (Пугачев) хочет благословить Гринева в его сне, смотрит на него весело. Сверкающие, блистающие глаза самозванца наполняют душу «пиитическим ужасом» (глава «Незваный гость») . Петрушу тянет к Пугачеву. Может, виною притягательный, гипнотический взгляд такого доброго и одновременно ужасного человека, повстречавшегося на жизненном пути Гринева. Вспомним, что свадьба Петра и Маши Мироновой стала возможной лишь из-за вмешательства Пугачева. Получается так, что именно события, связанные с восстанием, когда вмешался самозванец и наказал Швабрина, освободив «сироту все поставить на свои места. В финале пятой главы как раз и размышляет Гринев о событиях, которые «дали вдруг душе… сильное и благородное потрясение» .
