Жанр – вірш Рід – лірика Тема – розповідь про красу Італії та життя людей, про листівки як символ широти сприйняття світу Ідея – автор закликає «дивитися за картинку», не тільки насолоджуватися гарними краєвидами та чудовою архітектурою, а й перейматися долями інших людей.
Епітети: «блискучі»,«безжурні», «славетні», «розкішні» Метафора: «Венеція-краля» Анафора: «Хто…» Антитеза: Скаче – плаче, робить – байдикує Перелічення: «Рим – Колізей, Капітолій і Форум…» Риторичні запитання: «А глянь за картинки – чи так воно вийде?», «Чи справді в Венеції тільки й роботи – Гондоли ганять і співать без турботи?», «Чи справді безжурні неаполітанці Тільки те й знають, що гулі і танці?» Інверсія: «Купує в Італії кожен турист», «Не вірю я…», «Хай сам я побачу
ответ: Композиционно стихотворение можно разделить на две части. Первую Константин Симонов посвящает истории отступления, свидетелем которого стал он сам. Они рисует бытовые картины русской деревни – стариков, в хатах которых солдаты останавливались на отдых, женщин, несущих на дорогу крынки с молоком.
Вторая часть наполнена пафосом связи поколений, величия русского народа, представители которого готовы умирать за свою землю.
Это стихотворение было создано автором, когда он находился под впечатлением от отступления советской армии. Поэт не мог забыть, как встречали и провожали солдат в деревнях, куда скоро должны были прийти немцы. Свои эмоции он и запечатлел в поэтических строках.
Сможете прочитав это, выразить сами своё ЛИЧНОЕ мнение. Это не очень трудно
Объяснение:
