У каждого из нас свой путь, своя дорога, своя судьба. С самого раннего детства мы слышим, что должны жить достойно, стараться не совершать ошибок, которые можно исправить, но пройти свой путь заново, переписать жизнь или её часть, невозможно. Мне кажется, что страшны не ошибки, которые мы совершаем. Ведь, если верить А.С. Пушкину - "опыт - сын ошибок трудных...". Гораздо важнее - сделать правильный вывод, вынести из трудной ситуации урок и запомнить его на всю жизнь. О теме выбора, пути жизненных исканий писали многие классики русской литературы. А.С.Пушкин завещал нам в "капитанской дочке" беречь честь смолоду, М.Ю. Лермонтов с болью писал о своём поколении, чьё "грядущее иль пусто, иль темно". И.С. Тургенев показал нам нигилиста Базарова, который тоже свой путь - путь исканий, роковых ошибок и пронзительно искренней сцены смерти. Путь исканий князя Андрея Болконского в романе Л.Н. Толстого "война и мир" убеждает нас в том, что человек может и должен прозреть, одуматься, встать на путь чистоты, добра, правды. Жить для людей, для своей родины, быть нужным близким - вот тот нравственный путь, на который автор привёл своего героя. (Примеры по тексту). Меняются времена, но не меняются нравственные ценности, нравственные идеалы. В двадцатом веке жестоким испытанием для многих стала великая отечественная война. Вынести всё, выстоять и победить. Сделать это нашим отцам и дедам опять - таки правильный нравственный выбор. В рассказе Шолохова "судьба человека" мы вместе с героем Андреем Соколовым проходим через все испытания, удивляемся силе, стойкости и мужеству простого советского солдата. А ведь он находит силы для сострадания, милосердия. Любви к маленькому Ванюшке, детство которого искалечила война.- Можно взять повести Василя Быкова "обелиск", "дожить до рассвета" - там тоже о выборе, о пути, о достойной судьбе... Сколько бы мы ни читали добрых и умных книг, сделать свой выбор, пройти свой путь должен каждый из нас. Будем стараться сделать это достойно.
Захар Беркут У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя. Мирослава Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців. Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» . Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській. Максим Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини. Тугар Вовк Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою до підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.
Захар Беркут У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя. Мирослава Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців. Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» . Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській. Максим Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини. Тугар Вовк Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою до підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.
