Людина сама створює власне життя — з реального та мрії, із бажаного та випадкового. Це її спілкування з навколишнім: або бажання бути таким, як усі, або сліпе підпорядкування законам буття та суспільства, або сміливість стати "білою вороною", знайти свій шлях. Це модель власного життя — обрання заняття, погляд на майбутню сім'ю, навіть омріяний образ коханого. Саме від тебе залежить чудовий, неповторний візерунок мозаїки твого життя. Вічність та яскравість його кольорів. Вузлики на зворотному боці. Можна вибирати журавля у небі, невагомість і тепло сонячного проміння, а можна — синичку в руці, відчутну коштовність золота й мідяків у жменьці.
Але найголовніше, на мою думку, — це дар розуміти інших: не заздрити, принижуючи інших, підганяючи високе під свій ранжир. Тоді, може, й ти колись почуєш дивну мелодію, піднімешся над землею і відчуєш себе хоч на годину чарівником.
Маленьке село Каперна, де все знають один про одного, де звикли до буденності й розважають себе пустими балачками та байками, де діти змалку лаються, бо не уявляють інших відносин, де навіть на море дивляться просто як на місце для заробітку.
Усі, звичайно, дають хліба й сірників у борг жінці, що опинилася у скрутному становищі, але ніхто не подасть руку до не захистить від німих докорів, від глузливої пропозиції шинкаря Менерса, що зазіхнув на єдине багатство жінки — її любов до чоловіка.
Із смертю дружини світ для Лонгрена стає темнішим і душним, бо з нього підуть ще улюблена робота й кораблі. Може, тому й обрав він таку справу — робити "морські" іграшки, що це було якоюсь хвірткою у минуле, якимось відблиском колишнього щастя?
