Один iз найвiдомiших творiв Iвана Франка названий за iм'ям його головного героя
Захара Беркута, який постає перед нами втiленням совiстi та розуму
тухольськоï громади часiв монголо-татарськоï навали на Карпатську Русь.
Сивий дев'яностолiтнiй старець, "мов стародавнiй дуб-велетень", "поважний
поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя i знанням людей та обставин, Захар
Беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiï), батькiв i провiдникiв
цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази". Тому тухольцi
неспроста обрали його ватажком, довiривши своє життя i безпеку мудрому досвiду
голови старiйшин.
Вони знали, що громада для Захара Беркута була всiм: i його свiтом, i метою його
життя. Вiн вiддає рiдним односельцям своï знання, сили i здоров'я, бо
вiдчуває за них власну вiдповiдальнiсть. Для тухольськоï громади вiн
- i садiвник, i пасiчник, i лiкар, i розумний порадник, i чесний суддя, i
дбайливий батько, i вожак, i далекоглядний пророк. Навiть у страшний час особистих
випробувань Захар надає перевагу громадським iнтересам. Його батькiвське серце
ридає над долею рiдного сина-кайданника, а розум захисника громади диктує iнше,
тому вiн рiшуче вiдкидає думку цiною вигоди для ворога повернути синовi волю.
Мене дуже вразила глибока мудрiсть Захара Беркута, що, здається, увiбрала в себе
риси народноï мудростi украïнцiв. Глибоко розумiючи небезпеку для
Карпатськоï Русi, вiн радить навколишнiм сусiдам скинути "з себе тi пута" i
стати на смертельну боротьбу проти ворога. Його розсудливiсть допомагає громадi
перемогти завойовникiв i врятувати своє життя пiд час боротьби з ними.
Постать Беркута у цей перiод нагадує менi казкових героïв, якими сповнена
украïнська народна творчiсть. Мужнiй, сильний i мудрий, вiн не знає спокою,
поки односельцi перебувають у страшнiй небезпецi. Здається, вiн навiть забуває про
себе, про особисте життя, вся його воля i мужнiсть скерованi на до громадi.
Жодного разу вiн не покривив душею, бо чеснiсть i поряднiсть є основою його
вчинкiв. Якщо в мирному життi старий Беркут виступає справедливим суддею, то у
лихi часи небезпеки i боротьби ця чеснiсть допомагає йому гiдно витримати
випробування, породженi безжалiсною монголо-татарською навалою.
Найбiльше менi хотiлося б видiлити ту далекогляднiсть Захара, без якоï,
мабуть, не було перемоги тухольцiв. Готуючи оборону рiдноï землi, мудрий
голова старiйшин передбачає, що недобитий ворог принесе страждання iншим, i
заклинає до єдностi всiх сусiдiв, аби знищити нападникiв. Саме ця iдея єдностi i
патрiотизму стає головною у повiстi. I ця iдея була спрямована I. Франком не
тiльки в сучасне, але й у майбутнє. Проникаючи крiзь завiсу вiкiв, мудрий Захар
Беркут провiщав грядущим поколiнням: "Щаслив, кому судилося жити в тi днi! Се
будуть гарнi днi, днi веснянi, днi вiдродження народного! "
Менi хочеться вклонитися мудрому Беркуту та його словам. Бо його життя
- це приклад для нас, а пророцтво своє вiн залишив i нам. Саме до своïх
нащадкiв, до нас, вiн звертався у своïх мрiях, на нас покладав своï
найкращi сподiвання.
К проблеме «Пушкин и христианство»
1) В черновиках VI главы (писались в 1826 г.) неожиданно читаем:
В сраженьи [смелым] быть похвально
Но кто не смел в наш храбрый век —
Все дерзко бьется, лжет нахально
Герой, будь прежде человек
(курсив мой —Ю. Л.)
Чувствитетьность бывала в моде
И в нашей северной природе. (VI, 411)
2) В стихотворениях, связанных с кавказским путешествием 1829 г., что, в принципе, естественно, особенно активизируется вертикальная ось смысловой композиции, противопоставление свободного и просторного «верха» тесному и мрачному низу, вершины — ущелью:
Страшно и скучно
Здесь новоселье,
Путь и ночлег
Тесно и душно
В диком ущелье —
Тучи и снег
Небо чуть видно,
Как из тюрьмы
Ветер шумит
[Солнцу обидно] (111, 1, 203)
Объяснение:
