Гоголь в своей знаменитой поэме представил целую галерею человеческих характеров, воплотив их в гротескных образах героев. В каждом из них он показал наиболее яркие отдельные черты, присущие русскому обществу.
Одним из них является Михаил Семенович Собакевич.
Он появляется четвертым в ряду помещиков, к которому обратился Чичиков по поводу покупки мертвых душ. При описании его внешнего вида, автор прибегает к сравнению с медведем. Он напоминает его и лицом и неуклюжими повадками, и своей недюжинной силой. Да и имя у него соответствующее медвежье - Михаил.
Этот образ отсылает читателя к русским сказкам про большого сильного, но при этом очень доброго топтыгина. Но у Гоголя он становится Собакевичем. Все фамилии персонажей поэмы говорящие. Они воплощают в себе главную особенность характера персонажа. И поэтому Михаил Семенович из сильного и доброго становится постоянно ругающимся и недовольным.
Полицмейстера он называет мошенником, губернатора разбойником. Все у него нехороши, вруны и нечисты на руку. Но сам при этом, когда ему понадобилось, спокойно соврал председателю палаты о том, что продал каретника Михеева, хотя тот знал о его смерти.
Описывая его поместье, автор указывает, что все окружающие предметы гармонируют с характером хозяина. Обстановка крепкая и неуклюжая. Собакевич хорошо умеет считать свои деньги, поэтому следит за своими крепостными, но не в силу какого-то человеколюбия, а потому что они тоже его собственность, приносящая доход. Он единственный из всех сразу понял намерения Чичикова, совершенно им не удивился, а лишь увидел в этом деле свою выгоду и продал мертвых душ по самой высокой цене.
Не имеющий никаких интересов, кроме желания плотно поесть, ругающий все новое и непонятное, начиная с французской еды, и заканчивая немецкими докторами, Собакевич предстает на страницах поэмы, как еще один пример русского дворянского сословья.
В этом образе Гоголь собрал и показал всю косность, ограниченность русского общества. Не случайно он замечает, что и в Петербурге встречаются такие же люди, как его герой.
Источник: Образ и характеристика Собакевича в поэме Мертвые души Гоголя сочинение
Объяснение:
Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В. Голобородько щиро вірив і в те, що на свято Івана Купала рослини можуть розмовляти. Так, у поезії «Мова рослин» поет передав тиху розмову цілющого зілля:
«Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».
Взагалі, В. Голобородько — талановитий український поет, який добре розумів красу української природи, який щиро прагнув донести цю красу своїм читачам, який був справжнім сином свого народу і підтвердив це своїм життям та своєю творчістю.
Объяснение:
охання-як море.
Простір його не знає берегів.
Всю кров і душу йому віддай:
тут міри немає іншої .
Серед багатьох всесвітньо відомих творів В.Шекспіра ледве не надзвичайною та популярною є трагедія “Ромео та Джульєтта”.
А що таке кохання? Кохання для героїв поеми – це рушійна сила їх вчинків. Воно стає головним і єдиним змістом їх життя. А вірність та відданість закоханих затверджує велику цінність цього почуття. “Мене перенесла сюди любов. Її не зупиняють стіни”. Але для нас кохання – це “вічна тема”, найбільше з чудес світу, якому неможливо дати яке – небудь пояснення. Це особливий стан душі людини, це світло, яке освітлює людську душу, це праця серця й розуму, котра додає сірим життєвим будням яскраве забарвлення, це певний сенс, пробуджуючий творчі сили й натхнення. Кохання було оспіване багатьма поетами в різні часи. Однією з найяскравіших та незвичайних сторінок є повість про “Ромео та Джульєтту”, яка допомагає нам збагнути світ, перебороти всі труднощі та злигодні, які зустрінуться нам на шляху та відчути найвеличнішу на землі насолоду, ім’я якій – кохання.
Події п’єси відбуваються в італійському місті Верона, хоча проблематика твору пов’язана із тогочасною англійською дійсністю. Згідно з давньою легендою, події описані Шекспіром, дійсно відбувалися на початку XVI століття в місті Верона. Але ми не можемо знати так це, чи ні, нам залишається тільки вірити великому драматургу. Між двома сім’ями протягом багатьох століть ведеться кривава ворожнеча. Монтеккі та Капулетті вважають один одного найзаклятішими ворогами, але причину спричинену ворожнечею, ніхто вже й не пам’ятає, а помиритися, як би безглуздо це не здавалося, сім’ї не можуть.
Ця страшна ворожнеча захвачує і молодих людей на вершині їх почуттів. Кохання Ромео і Джульєтти сильніше злиднів. Двоє молодих людей зустрічаються на балу, вони з першого погляду покохали один одного. Пізніше в садку Ромео і Джульєтта зізнаються у кохані і вірності один одному. Священик Лоренцо вінчає закоханих. Тібальт , зчинивши сварку з Ромео, вбиває товариша Ромео – Меркуціо, а потім вмирає сам. За це Ромео виганяють з Верони. Тим часом, граф Паріс сватається до Джульєтти, і батько наполягає на цьому весіллі. Джульєтта, щоб не порушити вірність Ромео і не вийти заміж за Паріса, випиває зілля і засинає, наче мертва. Батьки дівчини у величезному творі. Вони переносять дочку в склеп. Довідавшись про смерть коханої, Ромео приймає отруту. А Джульєтта , прокинувшись і побачивши мертвого Ромео, заколює себе ножем, тому що життя без коханого для неї неможливе. Побачивши, яким щирим, чистим, великим, вірним, але, на жаль, трагічним було кохання їх дітей, сім’ї миряться.
«Я пам’ятник їй в золоті поставлю.
Поки Вероною місто наше зветься,
Не буде в нім чудових статуй,
Чим найвірнішій з живих колись», –
так сказав батько Ромео. Але пізно сім’ї зрозуміли те, що могло б урятувати обох закоханих. Смерть назавжди ліквідувала вікову ворожнечу між Монтеккі і Капулетт
Образ Ромео у творі романтичний – він добрий і відчайдушний юнак з шанованої шляхетної сім’ї, всім серцем покохав Джульєтту. Увесь світ для нього – в Джульєтті, яка « занадто світла для світу неподобства і зла». Саме такою він побачив її на костюмованому балу і страшенно покохав. Так ніжно любить Джульєтту Ромео, для якого немає ніякої красивішої і кращої за неї. Переповнений почуттям кохання Ромео пробирається до саду Джульєтти, хоч це для нього дуже небезпечно, він не боїться бути пійманим.
Віддаю перевагу смерті від їх ударів,
ніж довгі роки без ніжності твоєї…
Мужній і рішучий юнак зізнається Джульєтті в коханні, і вона відповідає йому взаємністю. Тепер під страхом смертної кари він вимушений покинути Верону, хоча розлука з коханою для нього гірше кари. Ромео приголомшений смертю Джульєтти. Для нього життя закінчилося , і він придбав для себе отруту. Перед смертю юнак хоче побачити свою кохану Джульєтту, він іде в склеп
Ромео, не знаючи, що Джульєтта спить міцним сном, випиває отруту . “П’ю за тебе , любове”, – говорить він останні слова.
«Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту», – стверджує наприкінці п’єси Шекспір. Але цей сум – світлий, а трагедія в цілому – оптимістична. Обставини не знищили кохання, не роз’єднали Ромео і Джульєтту. Мораль кохання – а кохання завжди символізувало саме життя – приходить у світ і утверджує нові цінності, нехай навіть настільки дорогою ціною, дарує надію на краще. Попри все, життя перемагає смерть, а любов – ненависть…