Без чого не можна жити людині, щоб бути справді щасливою? Звичайно, це дім і сім'я. Родина — це ті, хто піклуються і переживають за тебе, уболівають і співчувають. Іноді трапляється так, що людина залишається самотньою. Щоб уникнути самотності, щоб знати, коли ти повертаєшся додому, що на тебе там чекають, люди заводять тварин. Це прекрасні істоти, які дарують радість спілкування, відчуття, що ти не один, що ти комусь потрібний.
і Не встигаєш переступити поріг, а до тебе кидається твій улюбленець, який чекав на твоє повернення з нетерпінням і вимагає, щоб йому приділили увагу. Хто б то не був" він прекрасно знає, що є повноправним членом родини, де його люблять і ніколи не образять, бо він довірився людині і не має нікого ближчого за неї.
Кожна тварина має свій характер, свої особливості, уподобання. Беручи в дім будь-яку живу істоту, ми беремо на себе велику відповідальність. Бо всі тварини беззахисні перед людиною, а ми дуже часто користуємося цим. Люди забувають, що тварини — їхні найближчі друзі, які не мають звички зраджувати. Буває навпаки — люди зраджують своїх домашніх тварин: зневажають їх, викидають на вулицю, віддають іншим, не думаючи про те, що серце цієї істоти вже навіки віддано саме їм.
Объяснение:
Я могу с уверенностью сказать, что Михаил Юрьевич Лермонтов – мой любимый поэт. Мне нравятся все его стихи. Это признанный мастер слова.
Мне нравятся стихи Лермонтова за то, что они заставляют задуматься о жизни. Недавно я прочел стих под названием “Молитва”. В нем говорится о том, что человек постоянно сталкивается в жизни с трудностями, однако нужно найти в себе силы и очистить свою душу при молитвы.
Сердце сжимается от тихой грусти, когда я читаю стих Лермонтова “Тучи”. Я представляю, как душа поэта мчится, не зная покоя, в “сторону южную”. Если задуматься, то каждый человек в определенные периоды своей жизни не может найти душевное пристанище.
Творчество Лермонтова – это бесценное сокровище русской литературы. Мне нравится, что в стихах Михаила Юрьевича описываются трудности, с которыми сталкивается каждый человек.
И когда волк вместо овчарни (под которой подразумевается Москва) попадает на псарню, ему приходится трудно. И псы заливаются лаем, и псари кричат. Это весь русский народ, который поднялся на войну с Наполеоном. Ведь французский полководец зашел в сожженную Москву, и никто ему ключей не вынес. В басне ловчий (Кутузов) так и говорит:
Ты сер, а я, приятель, сед,
И волчью вашу я давно натуру знаю...
И не на какую мировую с волками ловчий не пойдет и поэтому и выпускает на волка свору собак.