Мій улюблений герой давньогрецьких міфів — Ахілл. Він був сином богині Феміди й царя Пелея. Феміда знала, що її синові судилася героїчна доля,безсмертна слава. Він мав стати найбільшим героєм Троянської війни, але полягти під стінами Трої. Всіма силами намагалася мати відвернути ту грізну долю. Щоб зробити сина невразливим і таким чином дати йому безсмертя, Феміда ще немовлям занурила Ахілла у води підземної річки Стікс, тримаючи дитя за п’ятку. Через це тіло майбутнього героя стало твердим, мов криця. Єдиним уразливим місцем на тілі Ахілла залишилася п’ятка, яку вода Стікса не обмила. Вихованням Ахілла займався батьків друг, кентавр Хірон. Він вигодував хлопця мозком ведмедів і печінкою левів. Хірон навчив свого вихованця блискуче володіти зброєю, грати на кіфарі, співати. Коли Ахілл виріс і став прекрасним юнаком, по всій Греції розлетілася звістка про те, що Менелай збирає героїв у похід на Трою. Феміда знала, яка доля чекає на її сина, і тому сховала його на острові Скірос у палаці царя Лікомеда. Сам юнак жив серед царських дочок, переодягнений у жіноче вбрання. Але віщун Калхас провістив, що тільки тоді ахейці здобудуть велику Трою, якщо у по ході братиме участь Ахілл. Тому Одіссей з Діомедом вирушили на Скірос у пошуках Ахілла. Вдавшись до хитрощів, Одіссей зумів переконати Ахілла взяти участь у поході на Трою. На шляху до Трої та під час її облоги Ахілл здійснив чимало подвигів. Він був безстрашним, відважним і сильним воїном, який не знав поразок. Довгих дев’ять років тривала облога Трої. Багато горя зазнали троянці за цей час. Багато злигоднів зазнали й греки за дев’ять років війни, багато й у них було ' вбитих. Загинули найкращі друзі Ахілла — Патрокл і Антілох. Страшенним гнівом палав Ахілл проти троянців. Він вирішив жорстоко помститися їм за смерть друзів. Як розлючений лев бився Ахілл, убиваючи одного за одним героїв Трої Кинулися урозтіч троянці, Ахілл несамовито переслідував їх аж до самої брами Трої. Він удерся б і в саме місто, коли б не з’явився бог Аполлон. Грізно крик нувши, він спинив Ахілла. Та Ахілл був готовий напасти навіть на бога. Розі ш ваний Аполлон скерував стрілу Паріса в єдине вразливе місце Ахілла — п’яту, для героя це була смертельна рана. Сімнадцять днів оплакували, а на вісімнадцятий день тіло героя було спале но на похоронному багатті. Прах Ахілла поклали в золоту урну, в якій уже ле жав прах Патрокла і Антілоха. Друзів поховали в одному склепі і насипали над ними високу могилу. Її далеко було видно з моря, вона свідчила про велику сла ву похованих героїв. Понад три тисячоліття минуло від часів Троянської війни. Але мене й сьо годні вражають мужність, відвага, шляхетне ставлення до переможеного ворога, відданість своїм друзям давньогрецького героя Ахілла.
Это коротенький рассказ, который отражает жизнь сибирской деревни довоенного времени (30-е годы). Он является главой из книги Астафьева "Последний поклон". Главные герои Витя Потылицин и его бабушка Катерина - прототипы самого писателя и его бабушки, поэтому рассказ автобиографичный. Астафьев отразил в нем личные воспоминания и переживания.
Мы привыкли к цифровым фотоаппаратам, камера мобильных телефонов, которые стали привычными атрибутами нашей повседневной жизни. Но ведь это появилось совсем недавно. В рассказе Астафьева говорится о том, что приезд фотографа в деревню был важным событием, в частности показано, как на это реагировали дети.
Чтобы добиться достоверности повествования автор использует следующие приемы. Повествование ведется от первого лица. В тексте употребляются просторечные слова и выражения ( например, "лешак ломится", "грызь - то не унялося"), диалекты ("швырок", "туес", "катанки", "куть" и др.). Неправильная речь бабушки является примером, как в то время разговаривали безграмотные люди.
Очень любопытно описание окон, по которым можно определить, что за хозяйка у дома. Впечатляет, с каким нежным чувством автор описывает приход весны. Да и вообще все воспоминания писателя наполнены теплотой и любовью к родине и людям.
В рассказе показано, как раньше сельчане относились к учителю, с почетом и уважение. Они всегда были готовы ему Не сравнить с современным отношением. Да и учитель, правда, был отличный, готовый на все ради своих учеников. Именно таких людей помнишь всю жизнь.
Деревенская фотография - летопись народа, ведь на ней запечатлены люди, которые навсегда останутся в памяти, которые пусть и нелепо выглядят, потому как их никто специально не учил позировать, но именно эта особенность понять их характер, чувства и мысли именно в тот памятный и ответственный момент их жизни. Фотография как живая, потому что люди на ней естественны, такие, какими они были на самом деле.
Произведение читается достаточно тяжело из-за своеобразного диалекта речи. О для меня это скажем даже плюс,мне интересно как говорили наши пределы,насколько-наша речь отлична. В самом названии рассказа скрыт глубокий подтекст, это отражено в болезни и кочующем образе жизни,в нелегкой семейной истории,но и вместе с тем проникнуто ностальгией к родному дому. Несмотря на неуспешность в учебе главный герой мог гордиться тем,что школа,в которой учатся ребята-это его бывшее родовое гнездо. И пусть обычное фото на стене,но с ним связано так много... Кроме того произведение имеет исторический характер,рассказывающий о процессе раскулачивания на русской земле,о всех тяготах,которые перенес народ в это время. Рассказ мне понравился,его рекомендую к прочтению всем школьникам и взрослым.
