Павел Васильев. На чужом берегу. Стихотворение написано в 1932 году. Посвящено жене Галине Анучиной. Написано по поводу их разлуки - она осталась в Омске, он уехал в Москву. Больше они не виделись.
Стихотворение состоит из 6 строф. Рифмовка перекрестная. Стихотворный размер - анапест.
Средства художественной выразительности:
Эпитеты: в гиблом, пропащем снегу; дремучему краю, любимейший голос.
Метафоры:
останусь один, чтобы песня окрепла,
подвластен дремучему краю,
другие забавы и сны по плечу,
Чтоб огнями и тьмою, и рыжей волной \ Позади, за кормой убегала Россия.
Риторические восклицания: Не добраться к тебе! Царство рыбы и птицы! Ты будешь со мной!
Сравнение:
Ты похожею будешь на дальний дымок,
На старинные песни, на счастье похожа!
Роман Д.Свіфта "Мандри Гулівера" це твір-пародія на англійську монархію. Тому він містить у собі різні засоби комічного.
Іронія – це насмішка, яка має зовні благопристойну форму.
Гумор – відображення смішного в доброзичливому, жартівливому тоні.
"...п'ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду".
"Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. ... Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз - червона нитка; третій - зелена. їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом".
"імператор ... вигадав собі дуже оригінальну розвагу. Він попросив мене стати ... і якнайширше розставити ноги... Потім він наказав своєму головнокомандувачеві вишикувати військо зімкнутими лавами і провести його церемоніальним маршем піді мною: піхоту по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кінноту - по шістнадцять,- виставивши списи, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді взяли участь три тисячі піхотинців та тисяча вершників. Його величність наказав, під страхом смертної кари, щоб кожен солдат під час параду поводився якнайчемніше щодо моєї особи. Це не перешкодило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, глянути вгору. І, по правді признаюся, штани мої були тоді в такому жалюгідному стані, що ті офіцери мали підстави досхочу посміятись і подивуватися де з чого".
"... може здатися,... нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха - гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. ... сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії - відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних".
Ты спишь один, забыт на месте диком,
Старинный монастырь!
Твой свод упал; кругом летают с криком Сова и нетопырь.
И стекол нет, и свищет вихорь ночи
Во впадину окна,
Да плющ растет, да устремляет очи
Полночная луна.
И кто-то там мелькает в свете лунном,
Блестит его убор -
И слышатся на чугунном Шаги и звуки шпор.
И грустную симфонию печали
Звучит во тьме орган. .
То тихо все, как будто вечно спали
И стены и орган.
Это совершеннейший музыкальный ноктюрн, не только рисующее перед нашей фантазией величавую картину развалин, озаренных луною, но еще сверх того уносящее нашу душу в отдаленнейшие области, о которых трудно говорить сухою прозою.
И как не вспомнить в связи с этим знаменитые тютчевские образы о грозе, "разрешились в сумрак зыбкий, в дальний гул" - о красках и звуках вечереющего дня.
Звуковая сторона стихотворения никогда не представлялась Тютчеву самоцелью, но язык звуков был ему близок и понятен.
Певучесть есть в морских волнах,
Гармония в стихийных спорах, И стройный мусикийсий шорох
Струится в зыбких камышах.
Тени сизые смесились,
Цвет поблекнул, звук уснул.
Вкруг меня, как кимвалы, звучали скалы.
Окликались ветры и пели валы…
Читатель слышит в стихах Тютчева грохот летних бурь, еле внятные звуки наплывающих сумерек, шорох зыбких камышей… Эта звукопись поэту запечатлеть не только внешние стороны явлений природы, но своё ощущение, своё чувство природы. Этой же цели служат и смелые красочные сочетания в стихах Тютчева ("мглисто-линейно", "лучезарно и сизо-тёмно"). Кроме того. Тютчев обладает даром воспроизводить краски и звучания в нераздельности производимого им впечатления. Так возникают в его поэзии и "чуткие звёзды", и солнечный луч, врывающийся в окно "румяным громким восклицанием", сообщая динамику и экспрессию поэтической фантазии Тютчева преобразить поэтические этюды с натуры в такие "пейзажи в стихах", где зрительно-конкретные образы проникнуты мыслью, чувством, настроением, раздумьем.