Разве совершающий подвиг думает о предрешённом исходе?
Князь Андрей мечтал о славе полководца. заслуженной в честном бою, о славе воина, своим бесстрашным поступком увлекающем солдат и гибнущую армию. Чем безысходнее сражение. тем прекраснее тот, кто сумеет переломить его ход!
Да и не думал он много в тот горький момент, когда Кутузов обратился к нему с болью:"Остановите этих мерзавцев!" - указывая на бегущих солдат. Вот тот прекрасный момент, когда со знаменем в руках князь Андрей бросается вперёд - и действительно, ему удалось на миг увлечь за собой слодат, но ...
Толстой понимает, как это всё неважно, мелко - все эти суетные мечты о славе - по сравнению с тем, что такое настоящая жизнь, Аустерлица..
Кульминация поэмы - разоблачение Чичикова сначала Ноздревым, а потом и Коробочкой. А развязка попадает на бегство Чичикова из города.
В Ноздреве Гоголь подчеркивает бесцельную активность: "+он предлагал вам ехать, куда угодно, хоть на край света, войти в какое хотите предприятие, менять все, что хотите". Но так как его начинания лишены цели, то ничто до конца Ноздрев не доводит. В его разрозненном имении только псарня находится в отличном состоянии: среди собак он "как отец среди семейства". Он совершенно спокойно обманывает, у него нет никаких моральных принципов. Крестьяне своим трудом создают все блага и избавляют помещика от забот. Ноздрев привык получать то, что хочет, а если кто-то противится, он становится опасным: "Ни на одном собрании, где он был, не обходилось без истории". Он ведет себя развязно, грубо. Гоголь иронически называет героя "историческим человеком". Похожий на медведя, Собакевич обладает всеми соответствующими повадками. В его теле "совсем не было души". Мебель в доме тоже напоминает самого хозяина. Так Гоголь достигает яркости и выразительности в описании характерных черт героя. Он всегда заботится только о своей выгоде, и главная его цель - наполнение желудка - поэтому ему никто и не верит...
Разоблачает его Ноздрев в процессе разговора...когда Чичиков приезжает к нему за мёртвыми душмаи...(см эту часть и их диалог и поймёшь).
Підтвердження цьому можна й у роздумах старого над черепахами. “Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б'ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. “Але і мене - думав старий, - таке ж серце... ” Ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності.
Незважаючи на всі страждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головний герой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власної гідності. Про це свідчить і розмова з Марліном, коли старий повернувся лише з однією головою риби, і завершальна фраза твору: “Старому снилися леви. ” Знову виникає символ сили й молодості, який з'являвся у підсвідомості Сантьяго двічі до цього. Вірний хемінгуеївській формулі героїзму, Сантьяго зі всіма випробуваннями та негараздами залишається з такою ж невдалою, але непереможеною душею, як і раніше.
Коли Хемінгуей говороив, що йому повезло у тому, що він знайшов гарного старого, він мав на увазі не тільки гарні душевні якості свого героя. Старий гарний не тільки своєю добротою, простодушшям і смиренням, під яким розуміється вміння жити у згоді із собою. У старого є щось більш значиме - справжній героїзм. На його долю випало дуже важке випробування. Він веде свою титанічну боротьбу з цією невидимою рибою один на один, як і підходить для героя. І поєдинок цей все більше нагадує міф про боротьбу добра і зла, віри і розпачу, сили і слабкості. Герой повинен вести боротьбу сам, тільки тоді у нього появиться можливість розкрити себе повністю, проявити усю свою мужність, стійкість, відвагу і вміння.
Старий знає про свою фізичну неміч, але він знає і друге - що в нього є воля до перемоги. "Я все одно її переможу, - сказав він, - при всій її величині і при всій її красі. Хоч це і несправедливо, - добавив він, - та я їй докажу, на що здатна людина і що вона зможе витерпіти".
Протягом всього поєдинку в думках старого весь час присутній хлопець. Старий згадує про нього, і не тільки тому, що малий дуже допоміг би йому, якби був з ним у лодці, а головним чином тому, що малий уособлює в собі майбутнє покоління і старому хочеться закріпити в малому віру в себе, в тому що він, старий, ще може ловити рибу. Адже він не раз говорив малому, що він незвичайний старий, і тепер розуміє, що пора це довести на ділі. "Він доводив це уже тисячі раз. Ну і що? Тепер потрібно довести це знову. Кожного разу це починається знову... "
Щастя, яке посміхнулось старому, щастя, котре він завоював у тяжкій боротьбі з рибою, в нього вкрали акули. "Хотів би я купити собі трохи щастя, якщо його де небудь продають, - сказав старий. - А за що ти його купиш? - спитав він у себе. - Невже його можна купити на загублений гарпун, зломаний ніж чи покалічені руки? " Підпливаючи до рідного села з обїдженим скелетом своєї риби, старий все ж відмовляється рахувати себе переможеним: "Хто ж тебе переміг, старий? - запитав він себе. - Ніхто, - відповів він. - Просто я надто далеко зайшов в море".
І насамкінець, головний висновок повісті: старий терпить поразку, але по великому рахунку він залишається непереможеним, його людська гідність ликує. І тоді він промовляє слова, у яких і виражений весь пафос книги: "Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти"