Первая часть рассказа посвящена описанию бала у губернского предводителя — яркого и незабываемого. Бал проходил в доме губернского предводителя, добродушного и хлебосольного старичка. «Бал был чудесный: зала прекрасная, с хорами, музыканты — знаменитые в то время крепостные помещика-любителя, буфет великолепный и разливанное море шампанского» , -рассказывает Иван Васильевич. Главный герой, Иван Васильевич, полностью растворяется в этом волшебном празднестве — он молод и влюблен, и благосклонность любимой кружит ему голову. Иван Васильевич ошеломлен красотой Вари и влюбляется все больше и больше. От таких прекрасных чувств он готов любить всех и вся. Все в этом мире ему кажется прекрасным и восхитительным. Кажется, что ничто не в силах изменить этой сильной любви. Особенное впечатление на героя рассказа производит танец полковника с Варей. Этот танец заворожил не только героя рассказа, но и всех присутствующих гостей. Красота Вареньки и ее отца подчеркивается этим танцем. Они прекрасны вместе, а после танца Иван Васильевич все более уверен, что Варя и есть его счастье. Он готов танцевать без конца, лишь бы иметь возможность и дальше любоваться милыми улыбками и нежным взором Вареньки. Окрыленного и опьяненного любовью Ивана Васильевича переполняет счастье: «Я обнимал в то время весь мир своей любовью» . После восхитительной ночи наступает раннее утро, первое утро Великого поста. Рассказчик гуляет по городу, в душе его еще звучит ритм мазурки. Но внезапно эта музыка перебивается другой: «жесткой, нехорошей музыкой» . Среди тумана герой-рассказчик видит черных людей (по контрасту с нарядными людьми из бальной залы) . Они стояли в два ряда, между ними вели человека, оголенного по пояс. Каждый из солдат должен был ударить этого человека как можно сильнее. Иван Васильевич выяснил, что перед его глазами происходит наказание беглого татарина. Дается описание беглого татарина: «Когда шествие миновало то место, где я стоял, я мельком увидал между рядов спину наказываемого. Это было что-то такое пестрое, мокрое, красное, неестественное, что я не поверил, чтобы это было тело человека» . Описание полковника, в общем-то, не изменилось. Мы видим все то же румяное лицо, седые бакенбарды. Изменились интонации, с которых описывался этот герой, изменилось отношение рассказчика и читателей к этому бравому служаке. Увиденная картина до глубины души поразила Ивана Васильевича. Шок был настолько глубок, что рассказчик принял решение никогда и нигде не служить, только бы не совершать таких чудовищных поступков.
Зло: Воланд и его свита(кот Бегемот, Коровьев-Фагот,Азазелло), его "домохозяка" рыжая ведьма Гелла.Так же к злым персонажам относятся те люди, над которыми издевались воланд и его свита.Все эти люди нечестные, злые, крадут деньги и имущество,и за это их и наказывали. Добро:Мастер, Маргарита,понтий пилат(относительно). А вообще, в этом произведении герои не делятся на злых и добрых.Воланда нельзя назвать злым, так как он дает людям то что они заслужили. Например, Мастерц и Маргарите он дал свободу любви и возможность навеки быть вместе,вдалеке от реального мира.
роміння в оселю, розчісувати своє кучеряве волосся, робити всілякі зачіски,прикрашені свіжими трояндами. Хвора почала навіть працювати. Вона в’язала одяг для дітей з притулку і раділа тому, що у неї здорові умілі руки. Ненсі- завжди привітна, турботлива, чуйна, люб’язна, але не любила свого імені. Завдяки Поліанні вона полюбила своє ім’я. Священик Пол Форд- був засмученим, в розпачі, писав проповіді, розпочинаючи словами « Горе вам…». Усвідомив свою місію, роль в житті мешканців міста і починав проповіді так: « Радійте, люди, …» В результаті досліджень діти приходять до висновку, що Поліанна стала для жителів міста путівником, рятівником, ангелом, який розбудив у них позитивне, навчив бачити хороше абсолютно в усьому, навіть і в поганому. Вона навчила їх радіти життю! Характеристика головного героя. Пропоную дослідити, завдяки яким рисам характеру Поліанні вдалося змінити життя людей. ( Двоє учнів працюють біля дошки: вибирають риси і фіксують їх на магнітній дошці у вигляді промінців сонця від портрету Поліанни. Ці промінці з ’єднують головного героя з зображеннями інших героїв твору,яких малювали учні з кожної групи. Решта учнів підкреслюють риси в завданні № 3 індивідуальної картки). У кого є доповнення? Заперечення?( Діти доповнюють вибраний перелік рис, або забирають зайві) Узагальніть, завдяки чому Поліанна змінювала світ навколо себе?(Завдяки позитиву і оптимізму, позитивному ставленню до всіх людей, умінню грати в « Радість», тобто бачити тільки хороше). Гра в « Радість». Робота в групах. Багато хто з вас говорив, що хоче навчитись грати в цю гру теж. Давайте спробуємо. Пропоную попрацювати в групах: придумати нерадісну ситуацію, озвучити її, а решта груп знайдуть, чому тут можна порадіти. V. Рефлексія. - Пропоную не менш цікаві завдання за вибором: написати або «Сенкан», або девіз життя Поліанни, або есе про прочитаний твір( в парі, в групі або індивідуально). Сенкан Поліанна Мудра і весела. Живе, радіє та допомагає Усім у радість грати. Оптиміст! Девіз: « Жити- життю радіти!», « Радієш ти, радію я – радіє вся наша Земля!», « Придивись, навколо так багато РАДОСТІ! Живи і радій!». Есе : ця книга- гімн оптимістів. Е. Портер написала її для песимістів, щоб ті подивились на світ іншими очима, наповненими радості, почали радіти і творити прекрасне з радістю.( Думка дитини) - У кого справдився прогноз уроку? Хто навчився грати в « Радість»? VІ. Підсумок уроку. Вже 10 років ця книга надихає мене і допомагає жити, боротися з труднощами, перемагати відчай. Я завжди з четвертокласниками перечитую її ще раз і проводжу урок позакласного читання, малюємо ілюстрації, пишемо відгуки, вірші. Ви ділились сьогодні зі мною своїми враженнями,творчістю,а я хочу поділитись з вами своїм віршем: Поліанно, Поліанно, Хто ти, дівчинко моя? Совість, ангел чи ння Наших душ від забуття. Ти, як промінь сонця, світиш, Як послання із небес. Ти, як ангел мій, дитино, Світлу радість нам несеш. Дай же , Боже,нам щоднини Вчитись жити так, як ти
