С египетскими пирамидами связано огромное количество загадок, легенд и тайн. Одной из самых распространенных мистических историй является «месть фараонов». Многие исследователи и охотники за сокровищами, посмевшие потревожить покой древних фараонов, заканчивали свою жизнь трагически. Началось все почти 100 лет назад – в ноябре 1922 года английские археологи Говард Картер и Джордж Карнарвон вскрыли гробницу фараона Тутанхамона, правителя восемнадцатой династии. А весной следующего года в газетах появились сообщения о скоропостижной кончине лорда Карнарвона. Журналисты наперебой писали о том, что археолог стал жертвой «проклятья фараонов». В газетах появилась информация о том, что перед входом в усыпальницу фараона ученые нашли глиняную табличку с грозной надписью: «Смерть настигнет того, кто посмеет нарушить покой фараона». Но, разве могло это остановить исследователей на пути к своей мечте? Коллеги Карнарвона скептически отнеслись к газетным «уткам», уверяя, что фараоны здесь совершенно не причем: археолога за сутки до смерти укусило какое-то ядовитое насекомое, вот и вся причина этой трагедии. Но, это было только начало целой череды загадочных смертей. Вскоре скончался еще один участник экспедиции – американец Мэйс. В последние дни жизни он уверял, что испытывает странное состояние – полный упадок физических и духовных сил. Именно Мэйс активно участвовал в разборке стены, которая закрывала вход в гробницу Тутанхамона. За короткий срок ушли из жизни несколько участников раскопок. Причем, страдали даже люди, лишь косвенно имевшие отношение к данной экспедиции. Британский предприниматель Вульф просто решил посмотреть на мумию фараона, и скончался на борту судна, возвращаясь в родную Англию. В марте 1939 года скончался и Говард Картер, однин из первых археологов, побывавший в гробнице фараона. Несмотря на то, что с момента экспедиции уже более 16 лет, газетчики и его смерть отнесли к «возмездию фараонов». Так существует ли оно на самом деле? В этом вопросе есть как сторонники, так и скептики. Например, известный английский писатель Артур Конан Дойл был уверен, что это не миф. Он заявлял, что на гробницы, действительно, жрецами Тутанхамона было наложено некое проклятье для охраны покоя усопших правителей. Неудивительно, что мнение такого известного во всем мире писателя вызвало большой резонанс в обществе. Материалисты пытались найти научное объяснение происходящему. Например, в шестидесятых годах века египетский медик Эз-эд-дин Таха опубликовал данные своих многолетних исследований. Практически у всех исследователей пирамид в организме был обнаружен вирус, который вызывает воспаление дыхательных путей. Такой же вирус обнаружен и в мумиях. Причем, сохраняет он свою активность на протяжении нескольких тысячелетий. А Джордж Карнарвон, ставший первой жертвой «мести фараонов», еще до посещения Египта страдал легочным заболеванием. Неудивительно, что в стране, с совершенно с другим климатом, заболевание могло обостриться.
що в житті людини найцінніше? (за повістю ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі»)
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
користувацький пошук