Ця літературна епоха ознаменувалася розквітом української словесності та словесності інших народів. Література сприймалася не тільки як область художнього та народної творчості, наповнена яскравістю образів, повітряним красномовством і багатством слова, вона служила мудрим найчистішим джерелом для культурно-духовного розвитку, вдосконалення та збагачення внутрішнього світу людей. Вона проливалася світлом істини на реальну дійсність, була найпотужнішим двигуном розвитку суспільства, впровадження передових ідей боротьби за велике майбутнє.
Грізна буря історичних подій: скасування кріпосного права, буржуазні реформи, становлення капіталізму, важкі війни — випала на частку багатостраждальної України в цей період, знайшла своє відображення в творчих працях українських та зарубіжних поетів і письменників. Справедливість їхніх ідей і поглядів значною мірою визначала громадську свідомість того часу, від чого завоювали вони авторитет серед простого народу.
Багата спадщина класичного літературного мистецтва передавалася з покоління в покоління, створивши передумови для подальшого розвитку та просування літератури. Щодо зарубіжної поезії, то золотим піком другої половини XIX століття височіла творчість Миколи Олексійовича Некрасова (1821-1878). На прикладі його творів можна добре охарактеризувати усю поезію того періоду. Нагальною проблемою його поетичних творів були тяготи трудового народу. Насиченістю образів, силою, багатством і художністю слова Некрасов прагнув донести до освіченого читача, який має матеріальний достаток, сенс і глибину скорботи, злиднів пригнобленого соціальною нерівністю народу, поставити на величний п’єдестал справедливості простого селянина. Саме ця ідея лягла в основу поеми «Кому на Русі жити добре». Поетична діяльність Н. А. Некрасова була не тільки професією, вона набула відтінку патріотизму, святенності громадянського обов’язку і покликання перед своєю країною.
Поряд з поетичною діяльністю Н. А. Некрасов займався власною видавничою діяльністю. Під його керівництвом видавалася більша кількість періодики, серед якої особливою популярністю користувалися журнали «Современник», «Вітчизняні записки». На сторінках цих журналів вперше опублікувалися літературні статті і твори багатьох поетів, письменників і критиків, які з часом стали знаменитими.
Таким чином, лірика другої половини XIX століття відрізняється різноманітністю тем, літературних напрямів і великою кількістю обдарованих поетів.
Долгожданная встреча произошла в церкви, и Наталья влюбилась с первого взгляда, не зная даже имени молодого человека. Не увидев его на следующий день, она тоскует и страдает, не ест, не пьет, пытаясь при этом скрыть свою тоску от отца и няни. Встретив его снова, она счастлива так, что «час обедни был для нее одною блаженною секундою» . Няня устроила влюбленным свидание, и молодые люди сговорились бежать и обвенчаться тайно. И автор подробно изображает переживания героини: счастье любви, неколебимое доверие к Алексею, чувство вины перед любящим отцом, стыд за ту боль, которую она ему причиняет. Но по «Домострою» жена должна все забыть для мужа и во всем ему повиноваться. Наталья готова к этому. Даже когда няня, испугавшись вооруженных слуг Алексея, закричала, что они в руках у разбойников, Наталья успокоилась по одному только слову Алексея. Она верила и знала, что он не может быть злым человеком. Она счастлива с любимым мужем, но вышивает узорные полотенца и для него, и для отца. Наталья мечтает о том, чтобы отец простил свою дочь, молится об этом.
Когда же Алексей собрался на войну, то героиня даже не помышляет о том, чтобы отпустить его одного. Надев мужской наряд и спрятав волосы под шлем, она идет с Алексеем на поле битвы и храбро сражается, заслужив прощение царя и любимого родителя.
Итак, мы видим, что героиня мечтательна и женственна, душа ее полна тонких и противоречивых переживаний. В то же время в трудную минуту она может быть сильной и отважной на решительные поступки и верящей в добро и Божью милость.
Изображение внутреннего мира героев в развитии, в динамике было большой заслугой писателя и его новаторством. Новаторство Карамзина и в расширении поэтической тематики, в её беспредельном и неутомимом усложнении отзывалось потом чуть ли не на протяжении ста лет. Он первым ввёл в употребление белые стихи, смело обращался к неточным рифмам, его стихам была постоянно присуща «артистическая игра».