Зима-это прекрасная пора лёд как мраморный пол сосульки как кристалы иний лучшее наброски художника в России это пора волшебная не зря говорят наша зима как в сказке красоты Русской природы
Жанр – елегіяТема «Добре вмирати тому…» — заклик до боротьби за свободу свого народу. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр. Ідея – заклик до боротьби за свободу свого народу Головна думка – Краще вмерти за вітчизну, ніж бути втікачем, а потім жебракувати по світу. Головне для воїна – чесно загинути в бою за батьківщину, захищаючи її до останнього подиху, ніж вкрити себе безслав’ям боягуза) У вірші «Добре вмирати тому» Тіртея змальовані дві долі людини-воїна. Хоробрий воїн: може загинути, але ця смерть почесна, тому що вона заради батьківщини та своєї сім’ї. Воїн-зрадник: буде вигнаний з полісу, стане жебраком і буде поневірятися разом із своєю сім’єю, не знайде ані пошани, ані жалю, ані співчуття Автор поезії хоче довести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі, за свою Батьківщину, аніж осоромитися самому і заплямувати, зробити удвічі нещаснішою свою сім’ю. Тіртей доводить що іншого виходу немає: якщо ти чесна людина, то повинен захищати свою батьківщину. Поет славить відважних, що полягли в перших лавах захисників рідної землі. Слова «добре вмирати тому» сповнені мужності, сміливості. Людина, яка їх написала, повинна бути готовою вмерти заради визволення вітчизни. Недарма ж є перекази, що його слово сильніше від зброї. Так, воно пробуджує відвагу, любов до рідного краю. епітети – хоробрі бійці, родючі ниви, матір мила, батько старий, дітки дрібні, жінка смутна, лихо та злидні тяжкі. Ці епітети, або слова-образи, яскравіше змальовують гірку долю боягузів. метафори: лихо та злидні гнатимуть скрізь втікача, горе й зневага за ним підуть усюди слідом, духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте
Андрей Болконский - представитель высшего света, - то есть элиты. С самого начала читателю становится ясно, что этот человек находится в внутренних исканиях, он не удовлетворяется настоящим, балами, положением и прочим, он жаждет совершить славный подвиг на военном поприще, пока наконец его мечты не разрушаться о ту действительность, что происходит на бранном поле. На протяжение романа Болконский переживает некоторый кризис, когда умирает его жена при родах, когда война оказывается совсем другой, нежели он себе представлял, когда образы великих людей рушаться при непосредственном столкновении с ними. Мы видим его деятельным, серьезным и в то же время еще не “законченным” типом; мы чувствуем, что у Андрея Болконского есть внутренняя дисциплина и нравственный стержень, не позволяющий ему опуститься до подлостей или незначительному существованию, - но в то же время кажется, что он ожидает всегда большего, всегда основательно подходит к вопросам, отчего раз за разом разочаровывается в настоящем. Даже Наташа Ростова, казалось, своей любовью вернувшая к жизни Болконского, не проверку временем, хотя и потом до последнего дня его жизни ухаживала за больным Андреем. Можно заключить, что все таки Болконский нашел успокоение в доблестном и честном служении своей Родине, быть полезным там, где это необходимо и не гнаться за обманчивой славой.
