ответ: пишу про детство
Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».
Чувства к окружающим людям занимают особое место в его жизни. Добрый нрав мальчика проявляется и во время игр соседскими детьми. Он сочувственно относится к болезненному Иленьку Грапу из бедной семьи. В деревне он с любовью относится к Катеньке, в Москве буквально влюблен в Сонечку Валахину. Ему нравится знакомиться с новыми детьми, например, родственниками Ивиных. Николенька Иртеньев - своеобразный мальчик, даже незаурядный. Он рано научился различать фальш и не любит обмана. По натуре он противоречивый и наблюдательный. На день рождения своей бабушки он написал стихи и очень волновался, когда их зачитывали вслух.
Счастливое время, проведенное в деревне, он вспоминает одновременно с тоской и с улыбкой. Детство Николеньки закончилось со смертью мамы. Потеряв самого любимого на свете человека, он перестал быть маленьким. Семья Иртеньевых переехала в Москву, но каждый раз, бывая в деревне, он навещал могилу матери.