«Ніч перед Різдвом» — повість, написана Миколою Васильовичем Гоголем. Входить в цикл «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Гоголь «Ніч перед Різдвом» сюжет Дія повісті хронологічно приурочена до епізоду царювання Катерини II — останньої депутації запорожців, що відбулася в 1775 р що пов’язаної з роботою Комісії щодо скасування Запорізької Січі. Сюжет твору розгортається в Диканьці, на Україні. Ніким не помічені, в небі кружляють двоє: відьма на мітлі, яка набирає в рукав зірки, і чорт, який ховає місяць в кишеню, думаючи, що наступивша тьма утримає вдома багатого козака Чуба, за до дяка на кутю, що ненависний чорту коваль Вакула (який намалював на церковній стіні картину Страшного суду що осоромлює чорта) не наважиться прийти до Чубової доньки Оксани. Чуб із кумом не знають, чи йти в такій темряві до дячка, однак наважуються і йдуть. Вдома залишається красуня Оксана. Приходить Вакула. Оксана насміхається над ним. У двері стукає збившийся з дороги Чуб, без кума, який вирішив повернутися через влаштовану чортом хуртовину додому. Однак, почувши коваля, Чуб вирішує, що потрапив в хату кульгавого Левченка. Чуб відправляється до матері Вакули, Солохи, яка і є та сама відьма, яка крала з неба зірки. До Оксани приходять її подруги. Оксана зауважує на одній з них розшиті золотом черевички (черевички). Оксана гордо заявляє, що вийде заміж за Вакулу, якщо той принесе їй черевички, «які носить цариця». Між тим чорта, який з користю проводить час у Солохи, злякав голова, не пошедший до дяка на кутю. Чорт залізає в мішок, залишений серед хати Вакулою, а в іншій незабаром лізе й голова, бо до Солохи прийшов дяк. Загрававшому з Солохою дяку теж доводиться лізти до мішок, бо приходить Чуб. Втім, незабаром Чуб лізе в той же мішок, уникаючи зустрічі з повернувшимся Вакулою. Поки Солоха розмовляє на городі з прийшовшим слідом за ковалем козаком Свербигузом, Вакула забирає мішки, пояснюючи собі їх тяжкість своїм пригніченим станом після зустрічі з Оксаною. У натовпі колядників коваль знов зустрічає Оксану, яка повторює свою обіцянку з приводу черевичек. З горя Вакула вирішує втопитися, кидає всі мішки, крім самого маленького, і тікає. Злегка заспокоївшись, Вакула хоче спробувати ще один засіб: він приходить до запорожця Пузатого Пацюка, який «трохи подібний чорту», і отримує туманну відповідь, що чорт у нього за плечима. Передчуваючи славну здобич, чорт вискакує з мішка і, сівши на шию коваля, обіцяє йому цієї ж ночі Оксану. Хитрий коваль, вхопивши чорта за хвіст і, під загрозою того, що перехрестить його, стає господарем становища і велить чорту везти себе «в Петербург, просто до цариці». Опинившись в Петербурзі, коваль приходить до запорожців, з якими познайомився восени, коли вони проїжджали через Диканьку. За до чорта він домагається, щоб його взяли на прийом до цариці. Дивуючись розкоші палацу і дивовижному живопису, коваль виявляється перед царицею і просить у неї царських черевичків. Зворушена такою простодушністю, Катерина Вакулі дарує черевички. В селі в цей час диканські баби сперечаються, яким саме чином наклав на себе руки Вакула. Ці пересуди бентежать Оксану, вона всю ніч не може заснути, а до ранку «закохалася по вуха в коваля». Повернувшись коваль виймає зі скрині нові шапку і пояс і відправляється до Чуба з проханням віддати за нього Оксану. Чуб, зворушений подарунками і розсерджений віроломством Солохи, відповідає згодою. Йому вторить і Оксана, готова вийти за коваля «і без черевиків». Завівши сім’єю, Вакула розписав свою хату фарбами, а в Церкві намалював чорта, да «такого гидкого, що всі плювали, коли проходили мимо».
Вболдино пушкин приехал 3 сентября, рассчитывая за месяц с делами. поначалу он опасался, что лучшая рабочая пора (обычно осенью он много писал) должна быть заполнена хлопотами по введению во владение и закладу кистенёва. в эту поездку пушкин взял с собой всего три книги: второй том « народа» полевого, «илиаду» в переводе гнедича и сочинения поэтов, в том числе барри корнуолла. планы пушкина нарушила прокатившаяся по россии эпидемия холеры — из-за карантина он задержался в болдино на три месяца, которые стали одним из самых плодотворных периодов в его творчестве. отражением его тревог стали появившиеся вскоре после приезда «бесы» и «элегия» («безумных лет угасшее веселье…»). вскоре, однако, письмо невесты, вернуло ему утраченное душевное равновесие. своему другу и издателю плетнёву пушкин сообщил, что в своём «премиленьком письме» она «обещает выйти за меня и без приданого» и зовёт его в москву. дела по кистенёву были доверены писарю петру кирееву, и поэт, уверенный, что гончаровы покинули холерную москву, уже известил друга, что появится там не ранее, чем через месяц. 13 сентября пушкин написал назидательную «сказку о попе и о работнике его » осень 1830 года стала для пушкина временем подведения итогов. уже в своём послании родителям с извещением о (6—11 апреля 1830) он писал, что начинается новый период; о том же он говорит плетнёву уже из болдина: «доселе он я — а тут он будет мы. шутка! » (xiv, 113, 29 сентября 1830). перемены в личной жизни совпали с началом нового этапа деятельности. заключительную главу «евгения онегина» поэт открывает ретроспективной картиной своего творчества, символически представив его развитие через «смену обликов музы», а направление своей эволюции, по словам благого, как «движение через романтизм к реализму, от „поэзии“ к „прозе“. в первых числах октября пушкин попытался уехать из болдина, но ему не удалось преодолеть карантинные оцепления. 5 декабря 1830 года пушкин вернулся с третьей попытки в ещё окружённую холерными карантинами москву. 9 декабря пушкин писал плетнёву:
Героиня повести — дева Феврония. Она мудра народной мудростью. Она загадывает мудрые загадки и умеет без суеты разрешать жизненные трудности. Она не возражает врагам и не оскорбляет их открытым поучением, а прибегает к иносказанию, цель которого — преподать безобидный урок: ее противники сами догадываются о своих ошибках. Она творит чудеса походя: заставляет за одну ночь расцвесть в большое дерево воткнутые для костра ветви. Ее животворящая сила распространяется на все окружающее. Крохи хлеба в ее ладони превращаются в зерна благоуханного ладана. Петр — муромский князь, один из главных героев «Повести» . Имя героя является вымышленным, так как «Повесть» создавалась Ермола-ем-Еразмом на основе местной народной легенды. В научной литературе принято считать, что в легенде за вымышленными именами муромских князей следует видеть реальных исторических; лиц. Чаще всего имена П. и его брата Павла (также один из героев «Повести» ) соотносят с двумя братьями — Владимиром и Давидом, правившими в Муроме после смерти их отца князя Георгия с 1175 по 1203 г. С 1203 (после смерти Владимира) по 1228 г. на княжеском престоле был младший брат Давид, а затем княжество перешло к его сыну Юрию. Согласно другой точке зрения, князя П. из «Повести» отождествляют с князем Петром, жившим в начале XVI в. , который являлся родоначальником бояр Овцыных. Имя этой исторической личности известно только по родословной, составленной не ранее конца XVI в.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/nich-pered-rizdvom-syuzhet/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua