Татьяна — дворовая девушка, которую любит Герасим. Несчастное, забитое и запуганное существо. Вся ее жизнь проходит в трудах, лишениях и страданиях. Герасим оказывается первым человеком, который душевно привязывается к ней и защищает от издевательств. Замужество по принуждению и ссылка вместе с пьяницей мужем в дальнюю деревню окончательно разбивают ее жизнь. И только в этот момент обнаруживается какое-то не вполне ясное чувство, связавшее ее с героем рассказа («Татьяна, с великим равнодушием переносившая до того мгновения все превратности своей жизни, тут, однако, не вытерпела, прослезилась и, садясь в телегу, по-христиански три раза поцеловалась с Герасимом»).
Оповідання "Хамелеон" було вперше надруковано в журналі "Осколки" 1884 року. Як у багатьох інших оповіданнях цього часу ("Товстий і тонкий", "Смерть чиновника", "Маска"), Чехов викриває в ньому самодурство представників влади і рабську свідомість людей.
В одному епізоді Чехов відтворив типові явища дійсності — "хамелеонство". Це передано вже в назві оповідання. Як ящірка-хамелеон змінює своє забарвлення в залежності від обставин, так і городовий Очумєлов змінює своє поводження в залежності від того, з ким має справу: догідливий стосовно сильного і деспотичний стосовно слабкого.
Комічну основу оповідання складає невідповідність: незначність важливого для героїв питання (кому належить собака) і серйозний, пристрасний тон обговорення цієї несерйозної "проблеми".
Комічний ефект підсилюється самою побудовою центрального епізоду: це ланцюг "перетворень" Очумєлова. Причому "хамелеоном" виявляється не тільки представник влади, але й потерпілий Хрюкін, і обивательська юрба.
Шість разів городовий Очумєлов змінює свою позицію: то він приймає вигляд людини "можновладця", розмовляє суворо, велично "ворушачи бровами", глибокодумно "обмірковуючи становище", і приймає суворе рішення: покарати хазяїна "бездоглядної" собаки, а самого пса знищити. Очумєлов уже передчуває задоволення "накласти штраф" на хазяїна собаки, як раптово в юрбі хтось висловлює припущення, що собака належить генералу. Очумєлов відразу приймає інше "забарвлення". Він бере під захист собаку, і винуватцем виявляється Хрюкін: "Ты ведь известный народ! Знаю вас, чертей... Не рассуждать!"
Портрет Захара, изображающий смешную и нелепую внешность, дополняется и особым голосом: герой не говорит, а ворчит, как собака, или хрипит. Голос же, данный Богом, по словам Захара, “он потерял на охоте с собаками, когда ездил со старым барином и когда ему дунуло будто сильным ветром в горло”. Этому типу Гончаров посвятил специальный очерк, озаглавленный “Слуги старого века”, в котором вспоминает хорошо известных представителей этого сословия, людей старой закалки, с трудом вживающихся в новые жизненные условия. Захар не лишен и недостатков. Гончаров видит его как “рыцаря со страхом и упреком”, который “принадлежал двум эпохам, и обе положили на него печать свою. От одной перешла к нему по наследству безграничная преданность к дому Обломовых, а от другой, позднейшей, утонченность и развращение нравов”.Это человек старой закалки, с трудом вживающийся в новые жизненные условия.
Захар — вечный дядька, для которого Обломов остается малым, неразумным ребенком едва ли не на всю жизнь. Он верен не только своему барину, но и всему его роду.