Я була малою горда, —
Щоб не плакать, я сміялась.
Леся Українка
Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. Їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамотиЗ самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. Їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші "Як дитиною, бувало...". Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад" а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію "Мрії". Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: "Ти мене убити можеш, але жити не примусиш". Бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає:
Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько.
Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Ці мрії оживають і в уяві Лесі. І їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. Але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. Лише поворушити рукою не дають кайдани. Лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій:
Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наоколо!
Вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. Сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів Леся Українка.
З самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — Лесею. Повне її ім'я Лариса Петрівна Косач. Мовознавці стверджують, що ім'я Лариса походить з давньогрецької мови. Одні вважають його походження від слова, що означає "приємна", інші — від слова "чайка".
У житті Леся Українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. Але в поезіях відкривалася інша Леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.
История происходит в середине девятнадцатого века, в Америке. Пять отважных жителей вынуждены были уехать из Ричмонда – города, который считается южной столицей. Для своей погони они выбрали интересный вид транспорта – воздушный шар, где они попадают в сильный ураган, который заносит их на остров, где никто не живет. Со временем остров становится ухоженным и прибранным. Остров называется Линкольн.
Как-то возвратившись с охоты, они замечают обезьян, которые вторглись в их дом. Через какой-то промежуток времени животные убежали, остался лишь орангутанг, с которым они подружатся и он станет их не заменимым
Однажды американцы отыскали коробку, где находились разные вещи. Так же там была и карта с пометками территории острова Табора. Где был совсем не далеко. Одному из моряков захотелось посмотреть на этот остров.
Там они находят человека, который давно уже живет в одиночестве и успел хорошенько одичать.
Раньше дикарь, которого зовут Айртон, разбойничал, собирался украсть парусник, для того, чтобы сотворить из него корабль. Но он не смог свою идею реализовать.
На острове случаются интересные вещи и обитатели острова начинают думать, что здесь обитает еще кто-то, но отыскать его не получается.
Герберт неожиданно отыскивает зерно пшеницы. И обитатели стали его выращивать. Но тут появляется незнакомый корабль с черным флагом.
Им приходится сражаться за свои вещи с разбойниками. Американцы думают, что им кто-то вечно поскольку сами бы они с пиратами не смогли расправиться. И вот, их встреча состоялась. Им оказался принц из Индии, который рекомендует оставить этот остров, поскольку скоро здесь вспыхнет вулкан.
Капитан Немо скончался. Обитатели острова соорудили судно, для того чтобы уберечь себя от гибели. Но вулкан негаданно начинает извержение, и от места обитания остался только риф, где и расположились обитатели, которые находились на нем примерно десять дней. На их приходит корабль. Он приходит по призыву умершего капитана Немо, который успел отправить сообщение на соседний остров о том, что здесь есть люди и их нужно
Жители благополучно возвращаются к себе домой, продают ценности, которые получили от умершего капитана Немо. Приобретают землю, выстраивают дом и вместе все живут.
Этот рассказ о том, что при любых обстоятельствах нужно быть вместе и что только команда даст шанс на